22 травня, у п’яту неділю після Пасхи, Божественну літургію в соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко.
За Божественною літургією читається розповідь Євангеліста Іоанна Богослова про зустріч і бесіду Іісуса Христа із самарянською жінкою біля колодязя Іакова.
Також Свята Православна Церква, сьогодні згадує перенесення мощей святителя Миколая Чудотворця із Мир Лікійських до італійського міста Барі.
За богослужінням було піднесено особливі прохання і молитви за припинення війни та багатостражденний український народ.
Ісус і самарянка
В бесіді із самарянкою Господь Ісус Христос навчає нас, як ми повинні любити Бога і молитися Йому: “Бог є дух, і ті, що поклоняються Йому, повинні покланятися в дусі і істині”
Коли ми вдома чи в храмі, стоячи перед святими іконами, зображаємо на собі хресне знамено, схиляємо голову й коліна, кладемо земні поклони, запалюємо свічки й лампади, жертвуємо на храм, прикрашаємо його, тоді ми здійснюємо вшанування, служіння й поклоніння зовнішнє. Таке поклоніння ще не поклоніння духом і істиною, не сама ще молитва, а тільки зовнішня ознака її, воно має свою вартість тільки тоді,
коли буває вираженням нашого духовного молитовного настрою.
Істинна, духовна і спасительна молитва – це піднесення розуму й серця до Бога, а у вищому ступені – такий стан душі, коли вона возноситься до Бога, вступає в близьке з Ним спілкування, веде бесіду з Ним, має ніби один дух з Господом і від того відчуває невимовну радість у Господі.
Якщо ж ми самі не слухаємо того, що наші уста промовляють під час молитви, то як ми можемо сподіватися, що Бог почує нашу молитву: “Як же ти хочеш, щоб Бог почув тебе, – говорив блаженний Августин, – якщо ти сам не чуєш, про що перед Ним говориш”. Сам Господь осуджує холодних і неуважних богомольців: “Наближаються до Мене люди ці – устами своїми, і шанують Мене язиком, а серце їхнє далеко від Мене, але марно шанують Мене…” (Мф. 15, 8-9).
Часто відволікають нашу душу в молитві суєта, житейські турботи, гріховні помисли.
Це відбувається тому, що приступаємо до молитви без благоговіння, без попередньої підготовки до неї Молитва буде неуважною, якщо ми починаємо її зразу ж після своїх занять, після пустих розмов, тілесних задоволень, якими наповнена ще наша уява. Перед молитвою важливо нагадати собі, до Кого
ти наважуєшся звернутися, перед Ким хочеш вилити свої прохання, подяки, славослов’я. Входячи в храм для молитви, необхідно згадати, що храм – це місце особливої благодатної присутності Божої, “де сили Небесні з нами невидимо служать, де Цар царюючих і Господь пануючих приходить закластися і датися в їство вірним”.
Господь велить нам вклонятися Богу або молитися йому не тільки духом, але й істиною; не так, як би нам хотілося самим служити Йому, а так, як вчить нас прикладом Своїм Господь, як постановили апостоли Христові і святі отці і як велить нам служити Богу свята Церква Христова.
Бог – це дух, говорить Господь жінці самарянці, і поклонятися, молитися Йому потрібно духом і істиною. Що означає поклонятися Богу духом? Для поклоніння Богу ми в основному збираємося в храмах. Але чи духом тут поклоняємося Богу? Якщо ми молимося нещиро і неуважно, якщо схиляємо голову, коліна, вимовляємо слова молитви, а в душі не маємо почуття благоговіння й думаємо про щось інше, якщо тілом знаходимося в храмі, а духом блудимо по торжищах світу, то це, очевидно, не буде поклоніння Богу духом, тому що дух наш не приймає участі в такому поклонінні.
Навпаки, коли дух наш невидимо веде бесіду з Богом – Духом і спілкується з усіма небожителями, коли він від землі підноситься догори, від предметів видимих -до невидимих, коли ми горнє мудруствуємо, маємо ніби один дух з Господом, коли дух наш горить любов’ю до Бога, входить у світ духовний, тоді ми поклоняємося Богу духом.
Але поклоніння Богу духом буде ще неповним, якщо воно не супроводжується поклонінням тілесним. “Прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших” (1 Кор. 6, 20), – говорить Слово Боже. Таке поклоніння Богу вже є поклоніння істинне. Хто так вклоняється Богу, той вклоняється істинно, правильно, так, як вчить нас сьогодні Господь.
Святитий Микола Чудотворць
Відтоді, як жив на землі й творив подвиги святитель Миколай, минуло 17 століть. Незважаючи на час, що розділяє нас, він, як і раніше, для всіх живий. Він чує всі прохання людські й даною йому від Бога благодаттю не лише виконує їх, але й випереджає.
Цей святий допомагає людям на суші й на морі, у в’язницях і лікарнях. Він допомагає кожній родині й кожній людині, яка просить його допомоги. Він допомагає Церкві й суспільству.
Святитель Миколай — один із небагатьох святих Церкви Христової, якого вшановують не лише православні люди, але й всі християни і навіть нехристияни. Це дуже показово, оскільки до порожнього колодязя за водою ніхто не піде. Кожен із нас хоча б раз у житті звертався за допомогою до святителя Миколая й отримував її. Про це свідчить велика кількість храмів на честь святителя Миколая на теренах нашої землі. Саме ім’я – Миколай – одне з найбільш поширених у нашому народі. Це свідчить про бажання батьків мати саме святителя Миколая небесним покровителем для своїх синів.
Одним із перших храмів, побудованих рівноапостольною княгинею Ольгою у Києві, був саме Свято-Миколаївський храм. Його спорудили над могилою князя Аскольда — першого руського князя-християнина, якого у хрещенні звали Миколаєм.
Київ зберіг згадку про дивовижне врятування святителем немовляти, який потонув у Дніпрі. Великий чудотворець, почувши скорботні молитви батьків, вночі вийняв хлопчика з води, оживив його і поклав на хорах храму Святої Софії перед своїм чудотворним образом. Тут вранці й знайшли врятовану дитину щасливі батьки.
В особі святителя Миколая ми маємо заступника перед престолом Божим, помічника, лікаря, визволителя й розрадника.
Про святителя Миколая можна сказати словами святого апостола Павла: «Усе можу в Ісусі Христі, Котрий мене зміцнює». Святий Миколай жив не для себе, але для людей, відтак — для Господа. Він завжди був з хворими і жебраками, з тими, хто плакав і побивався.
Житіє святителя Миколая рясніє багатьма прикладами допомоги людям, один із яких особливо тішить серце. У місті Патри жив чоловік, який мав трьох доньок. Збанкрутівши, він вирішив, аби не померти з голоду, торгувати своїми дітьми. Дізнавшись про це, святитель Миколай вночі, таємно, дав три вузлики золота, позбавивши тим самим родину від гріховного падіння, а безприданниці змогли щасливо вийти заміж. Подібні приклади, що їх ми зустрічаємо у житії, переконують нас у тому, що життя святителя Миколая було переповнено справами любові й милосердя.
Цей святий мав чисте серце, наповнене любов’ю до людей, і смиренний дух. Проте у захисті Істини святитель Миколай був ревним воїном. У 325 році святитель брав участь у Першому Вселенському Соборі у Нікеї, де було прийнято Символ Віри.
Сама Істина явила нам святителя Миколая взірцем віри та лагідності. Своїм смиренням він досягнув висоти, своєю убогістю — багатства.
Святитель Миколай мирно відійшов ко Господу в другій половині IV століття. Його святі мощі почивають сьогодні в італійському місті Барі, де вже протягом багатьох століть виточають цілюще миро, від якого й сьогодні багато людей отримують зцілення.
Віруючі вшановують святого і приходять до нього з молитвою. Святитель Миколай завжди був з нашим народом, він постійно присутній серед нас і допомагає нам у справі спасіння, він завжди поспішає на допомогу до тих, хто його кличе. Він молить Бога про всіх людей, щоб Господь освятив нас істиною Своєю, аби за його прикладом ми ввійшли в радість Господа Нашого.
Підготовлено за матеріалами сайту «Українська правослана церква»
Идет загрузка ...