Галерея

18 травня – Переполовіння П’ятидесятниці

Середу четвертого тижня після Пасхи називають Переполовінням П’ятидесятниці – адже це рівно середина між Воскресінням Христовим (Пасхою) і днем Зшестя Святого Духа (П’ятидесятницею). Божественну літургію в соборі Різдва Богородиці звершив отець Іоанн Моніка. Також сьогодні Свята Православна Церква вшановує свято ікони Божої Матері “Невипивана Чаша” та Великомучениці Ірини.

За богослужінням було піднесено особливі прохання і молитви за припинення війни та багатостражденний український народ.

Преполовіння Святої П’ятидесятниці — одне із найдавніших християнських свят. Відзначаючи, що ні в Апостольських правилах (правило №37), ні в діяннях Антіохійського собору (правило №20) свято Преполовіння ще не згадується, С. Булгаков відносить його встановлення до часів Іоанна Златоуста (кінець IV століття). Найбільш рання на сьогодні згадка про нього в богослужбовій літературі зафіксована в грузинському перекладі єрусалимського Лекціонарія VII-VIII століть.

Знаходячись між днем Великодня та днем Зішестя Святого Духа, свято Преполовіння служить зв’язною ланкою між цими двома великими християнськими урочистостями. Продовжуючи вшановувати Пасху Господню, у день Преполовіння Церква нагадує і про наближення часу Зіслання Святого Духа і Вознесіння Господнього.

В ознаменування «благодаті Святого Духа, яку Спаситель прирівняв до води, що подає життя спраглим порятунку», Православна Церква встановила в цей день традицію Хресного ходу на водні джерела, для малого освячення води. Молячись в день Преполовіння «про напоєння всіх спраглих порятунку водами благочестя», Церква здійснює водосвяття – освячення води на річках, озерах, в колодязях. У дореволюційні часи жителі сіл йшли на поля, засіяні хлібом, де священик окропляв ниви освяченою водою, а віряни молилися про дарування багатого врожаю.

 Ікони Божої Матері “Невипивана Чаша”

Явління образу сталося в 1878 році. Одержимий недугою пияцтва селянин Єфремовського повіту Тульської губернії, заслужений відставний солдат пропивав усе, що знаходив у своєму будинку, і практично дійшов до жебрацького стану. Від непомірного пияцтва у нього віднялися ноги, але пити він не переставав. І ось, цьому зовсім вже занепавшому чоловікові одного разу уві сні з’явився старець, який звелів іти в монастир міста Серпухова і відслужити перед іконою Божої Матері «Невипивана Чаша» молебень, після чого він буде зцілений від згубної недуги. Без копійчини в кишені, не володіючи ногами, селянин не ризикнув вирушити в подорож. Але святий старець з’явився йому вдруге, втретє і вже настільки грізно наказав виконати повеління, що нещасний п’яниця негайно відправився в дорогу, долати яку йому довелося йдучи на четвереньках. Прийшовши в монастир, він розповів про свої сновидіння. Стражденний попросив відслужити молебень. Але ніхто в монастирі не знав ікони Божої Матері з такою назвою. Тоді комусь прийшла думка: а чи не та це ікона Богородиці, яка висить в проході з храму в ризницю з зображенням чаші. І яке ж було здивування всіх, коли на зворотному боці ікони дійсно побачили напис: «Неупиваєма Чаша». Пропустить через 6 Знаменно було і те, що, поглянувши на ікону преподобного Варлаама, учня святителя Московського Олексія, селянин відразу ж впізнав того старця, який з’являвся йому уві сні. З Серпухова він повернувся цілком здоровим. Звістка про дивовижне прославлення ікони Божої Матері швидко поширилася не тільки в Серпухові, але і по всій Росії. Одержимі пристрастю пияцтва, їх рідні і близькі поспішали до чудотворної ікони з молитвою про зцілення від недуги, і багато, дуже багато людей, приходило вже для того, щоб подякувати Богородиці за Її милість. В даний час у відродженому Серпуховському Висоцькому монастирі щонеділі по закінченні Божественної літургії звершується молебень з акафістом і водоосвяченням, за яким поминають імена тих, хто страждає пияцтвом.

 

Свята великомучениця Ірина жила в I столітті, до Хрещення носила ім’я Пенелопа. Вона була дочкою язичника Ликинія, правителя області Македонії.

Ликиній побудував для дочки окремий розкішний палац, де вона жила зі своєю вихователькою Карією, оточена однолітками і слугами. Щодня до Пенелопи приходив наставник по імені Апеліан, який навчав її наук. Апеліан був християнином; під час навчання він говорив дівчині про Христа Спасителя і навчив християнському вченню і християнським чеснотам.

Коли Пенелопа підросла, батьки почали думати про її заміжжя. У цей період життя Господь напоумив її чудесним чином: до неї у вікно прилітали одна за одною три пташки – голуб з олійної гілкою, орел з вінком і ворон зі змією. Вчитель Пенелопи Апеліан пояснив їй значення цього знамення: голуб, означав чесноти дівиці – смиренність, лагідність і цнотливість, приніс масличну гілку – благодать Божу, одержувану в Хрещенні; орел – знамення висоти духу, яка досягається через думку про Бога, – приніс вінок за перемогу над невидимим ворогом як нагороду від Господа; ворон ж приніс змію, на знак того, що диявол накинеться на неї і буде доставляти печалі, скорботи і гоніння. В кінці бесіди Апеліан сказав, що Господь бажає обручити її Собі і що Пенелопа зазнає багато страждань за свого Небесного Нареченого.

Після цього Пенелопа відмовилася від заміжжя, прийняла Хрещення від руки апостола Тимофія, учня святого апостола Павла, і була наречена Іриною. Вона стала переконувати і своїх батьків прийняти християнську віру. Мати раділа поводження дочки до Христа; батько спочатку не перешкоджав дочці, але потім став вимагати від неї поклоніння язичницьким божествам. Коли ж свята Ірина твердо і рішуче відмовилася, розгніваний Ликиній звелів зв’язати свою дочку і кинути під копита лютих коней. Але коні залишилися нерухомими, лише один з них відірвався від припоні, кинувся на Ликинія, вхопив зубами його за праву руку, вирвав її з плеча, а самого Ликиния збив і почав топтати. Тоді святу діву розв’язали, і по її молитві Ликиній в присутності очевидців встав неушкоджений, зі здоровою рукою. Бачачи таке диво, Ликиній з дружиною і безліччю народу, числом близько 3 000 чоловік, увірував у Христа і відрікся від язичницьких богів.

Залишивши управління областю, Ликиній оселився в палаці своєї дочки, маючи намір присвятити себе служінню Господу Ісусу Христу. Свята ж Ірина почала проповідувати вчення Христа серед язичників і наставляла їх на шлях спасіння. Вона жила в будинку свого вчителя Апелиана. Довідавшись про це, послав Седекій, новий правитель області, закликав Апеліана і запитав про спосіб життя Ірини. Апелиан відповів, що Ірина, як і інші християни, живе в суворій стриманості, в безперервній молитві і читанні божественних книг. Седекій закликав до себе святу і почав переконувати її припинити проповідь про Христа і принести жертву богам.

Свята Ірина бестрепетно сповідала свою віру перед правителем, не устрашившись його погроз і готуючись гідно зазнати страждання за Христа. За наказом Седекія вона була кинута в рів, наповнений зміями і гадами. Десять днів пробула в рові свята і залишилася неушкодженою, бо Ангел Господній зберіг її і приносив їй їжу. Седекій приписав це диво чаклунству і віддав святу страшним тортурам: наказав перепиляти її залізної пилкою. Але пили ламалися одна за одною і не завдавали шкоди тілу святої діви. Нарешті четверта пила зачервонила тіло мучениці кров’ю. Седекій зі сміхом сказав мучениці: «Де ж Бог твій? Якщо у Нього є сила, нехай Він тобі допоможе». Раптово піднявся вихор, блиснула сліпуча блискавка, вразила багатьох мучителів, пролунав грім і полився сильний дощ. Бачачи таке знамення з неба, багато хто увірував у Христа Спасителя. Седекій не вразумився явним проявом сили Божої і віддав святу новим тортурам, але Господь зберіг її неушкодженою.

Нарешті народ обурився, дивлячись на страждання невинної діви, повстав проти Седекія і вигнав його.
Змінили Седекія правителі які також піддавали святу Ірину різним жорстоким тортурам, під час яких силою Божою вона продовжувала залишатися неушкодженою, а народ під впливом її проповіді та здійснення чудес все в більшому числі звертався до Христа, залишаючи поклоніння ідолам.
Після цього свята Ірина відвідала і інші міста – Костянтину, Месемврію – з проповіддю про Христа, творячи дива, зцілюючи хворих і зазнаючи страждання за Христа. У місті Ефесі Господь відкрив їй, що наблизився час її кончини. Тоді свята Ірина в супроводі свого вчителя старця Апеліана і інших християн пішла за місто до гірської печери і, осінивши себе хресним знаменням, увійшла в неї, вказавши своїм супутникам закрити вхід до печери великим каменем, що і було виконано. Коли на четвертий день після цього християни відвідали печеру, то тіла святої в ній не знайшли. Так померла свята великомучениця Ірина.

Підготовлено за матеріалами сайту: УНІАН: https://religions.unian.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *