Галерея

26 листопада – святителя Іоанна Златоуста

26 листопада, Божественну літургію та всеношну напередодні у соборі Різдва Богородиці звершив ієрей Іоанн Ігнатко.

В день вшанування пам’яті святителя Іоанна Златоустого молитовно відзначив День Ангела ієрей Іоанн Ігнатко. Після завершення літургії настоятель собору протоієрей Михаїл Терещенко від імені духовенства та приходу привітав отця Іоанна з Днем Ангела!

Святитель Іоанн Златоуст, архієпископ Константинопольський – один із трьох Вселенських святителів. Народився в Антіохії близько 347 року. Його батько, Секунд, був військовим і помер невдовзі після народження сина; мати, Анфуса, залишившись удовою, віддала всі сили вихованню малого Йоанна.
Юнак рано почав вивчати Святе Письмо і прийшов до Христової віри у 367 році, його наставником був святитель Мелетій, єпископ Антіохійський. Через три роки Іоанна було поставлено у читця. У 372 році, після того, як імператор Валент відправив святителя Мелетія на заслання, його учні, Іоанн і Феодор (згодом – єпископ Мопсуестський), пішли в науку до досвідчених наставників подвижницького життя, пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійского. Після смерті матері святий Іоанн прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією». Незабаром його визнали гідним кандидатом на єпископську кафедру, однак він, будучи смиренним, ухилився від прийняття архієрейського сану. У цей час ним було написано «Шість слів про священство» – велике творіння православного пастирського богослов’я.
Два роки святий дотримувався обітниці мовчання, жив у відокремленій печері. У 381 році єпископ Мелетій Антіохійський висвятив його у сан диякона. Наступні роки були присвячені написанню нових богословських творів: «Про провидіння», «Книга про дівоцтво», «До молодої вдови», «Книга про святого Вавила і проти Юліана і язичників». У 386 році святого Іоанна було хіротонісано у пресвітера єпископом Антіохійським Флавіаном. На нього поклали обов’язок проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився блискучим проповідником і за рідкісний дар богонатхненного слова отримав від пастви друге ім’я «Златоуст». Дванадцять років святий, зазвичай, двічі на тиждень, а іноді щодня, проповідував у храмі, словом проникаючи в серця вірян. Для кращого засвоєння християнами Священного Писання святий Іоанн звернувся до біблійної герменевтики – науки про тлумачення Слова Божого. Він написав пояснення на багато книг Священного Писання (Буття, Псалтир, Євангеліє від Матвія і Іоанна, Послання апостола Павла); безліч бесід на окремі біблійні тексти, повчання на свята, в похвалу святих; слова апологетичні (проти аномеїв, юдействуючих, язичників). Іоанн Златоуст як пресвітер ревно виконував заповідь турботи про бідних: при ньому Антиохійська Церква забезпечувала їжею до 3000 дів і вдовиць щодня, не рахуючи ув’язнених, подорожніх і хворих.
У 397 році, після кончини архієпископа Нектарія, святого Іоанна Златоуста запросили очолити Константинопольську кафедру. У столиці архіпастир не міг проповідувати так часто, як в Антіохії: безліч справ чекало його вирішення, але він почав із головного – з духовного вдосконалення священиків, прикладом для яких був сам: засоби, що призначалися для власного утримання, святий спрямував для кількох лікарень і готелів для прочан; сам задовольнявся мізерною їжею, відмовлявся навіть від запрошення на обіди. Старання святителя в утвердженні християнської віри поширювалися не тільки на мешканців Константинополя, а й на Фракію, слов’ян і готів, Малу Азію і Понтійску область. Святий Іоанн направляв ревних місіонерів у Фінікію, Персію, до скіфів, писав послання до Сирії, щоб повернути Церкві маркіонітів, і домігся цього. Багато трудився святитель над написанням чину Богослужіння: склав Літургію, увів спів за всенічною, написав кілька молитов для Таїнства Єлеопомазання.
Розбещеність звичаїв імператорського двору знайшла в особі святителя безстрашного викривача. За переданням, коли імператриця Євдоксія, дружина імператора Аркадія, розпорядилася про конфіскацію власності у вдови і дітей одного із вельмож, який потрапив в опалу до правителя, Іоанн Златоуст став на їх захист. Горда жінка затаїла гнів на архіпастиря; ненависть розгорілася з новою силою, коли недоброзичливці донесли, що святитель у “Повчанні про суєтних жінок” мав на увазі саме її. Суд постановив стратити Іоанна за образу імператриці. Імператор Аркадій замінив страту вигнанням. Боячись повстання народу, який вирішив захищати свого пастиря до останнього, святитель сам віддав себе в руки влади. Тієї ж ночі в Константинополі стався землетрус. Перелякана Євдоксія просила чоловіка терміново повернути святого і послала лист із вибаченнями пастирю-вигнанцю. Минуло два місяці, і новий донос розпалив гординю імператриці. За постановою Собору 404 року святий Іоанн був знову видворений; водночас, пожежа спопелила будівлю сенату, набіги варварів зруйнували країну, а в жовтні того ж року Євдоксія померла.
Перебуваючи у засланні, святитель Іоанн намагався підтримувати своїх духовних чад. У численних (їх збереглося 245) листах єпископам Азії, Африки, Європи, друзям у Константинополі, він утішав стражденних, наставляв прихильників. Узимку 406 року важка хвороба прикувала святого до ліжка. За наказом із столиці, його переводять у Піцунду (Абхазія). Виснажений хворобою, святитель три місяці в дощ і спеку смиренно здійснював свій останній перехід. У Команах сили залишили його. У склепі святого Василіска, причастившись Святих Таїн, Іоанн Златоуст із молитвою та словами «Слава Богу за все!» відійшов до Господа, був похований в Команах. Це сталося 27 вересня 407 року.
Свята церква вшановує пам’ять Іоанна Златоуста 9 лютого, у день перенесення його мощей, а також 26 листопада. Примітно, що заради свята Воздвиження Животворящого Хреста Господнього, день пам’яті святителя було перенесено на 26 листопада. Безумовно, по-особливому моляться до святого і 12 лютого, в день пам’яті Трьох Вселенських святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоустого.
У 438 році Прокл, Патріарх Константинопольський виголосив похвальне слово про свого великого вчителя, порівнявши святителя Іоанна Златоуста зі святим Іоанном, Предтечею Господнім, який також проповідував покаяння і потерпів за викриття людських недоліків. Народ, який дуже любив свого святителя, навіть не дав Патріарху договорити: було вирішено звернутися до імператора з проханням перенести мощі святителя із Коман до Константинополя. Феодосій ІІ (син імператриці-гонительки Євдоксії) погодився і відправив у Комани гінців зі срібною ракою, щоб із пошаною перевезти святі останки, та посланці навіть не змогли наблизитися до місця поховання. Тоді імператор, розкаявшись, написав послання, де просив у святителя прощення за себе і за свою матір. Листа прочитали біля гробу святителя, там же звершили всенічне бдіння. Після цього, милістю Божою, труну безперешкодно поклали до срібної раки і кораблем доставили у столицю. Тоді ж відбулося зцілення убогого, який побожно торкнувся до покрову від гробу святого.
27 січня 438 року увесь Константинополь, на чолі з Патріархом Проклом та імператором Феодосієм, зустрічав святиню. Численні клірики зі свічками, кадилами і хоругвами взяли срібну раку та з молитвами внесли її у храм мучениці Ірини. Коли Патріарх відкрив труну, тіло святого Іоанна виявилося нетлінним, від нього йшли дивовижні пахощі. Добу християнський люд молився біла мощей свого святителя, а вранці їх перенесли у соборну церкву Святих Апостолів. Коли раку було поставлено на патріаршому престолі, весь народ єдиними вустами вигукнув: «Прийми престол свій, отче!» – і Патріарх Прокл та сонм кліриків, котрі стояли біля раки, з подивом побачили, як святитель Іоанн відкрив уста й вимовив «Мир всім!». У IX столітті було складено піснеспіви на честь перенесення мощей Іоанна Златоуста, що і нині співаються Церквою. А чин Літургії, написаний святителем, досі щоденно використовується у православних храмах усього світу.
Святителя Іоанна вважають небесним покровителем вчених, усіх церковнослужителів, богословів, апологетів, місіонерів. До його допомоги звертаються у відчаї, при душевних недугах і думках про самогубство. Святителю моляться, прохаючи укріплення у вірі, у тому числі, і під час гонінь; дарування розуміння Істини і Святого Письма; про навернення іновірців і розкольників.

Підготовлено за матеріалами сайтів  “Азбука віри

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *