30 квітня, вечірнє богослужіння з чином погребіння в соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко.
П’ятниця Страсної Седмиці, Велика П’ятниця – спогад святих і спасенних Страстей Христових. У цей день Сам Господь приніс Себе в жертву за гріхи світу. Це день Страждань і Смерті Господа нашого Ісуса Христа.
Ми знову і знову молитовно переживаємо всі перипетії Суду над Спасителем. Якщо уважно прочитати про процес Суду над Ісусом Христом, то можна зневіритися в людях, – казав мудрець. Чому ці люди, які нещодавно розмахували пальмовими гілками і стелили під ноги ослику, на якому їхав Ісус, одежі… тепер вимагають Його смерті? Чому Понтій Пілат, цей цинічний римський чиновник, усе ж пішов на поводу іудейських старійшин і погодився стратити Ісуса? Чому над Тим, Хто зробив стільки добра, творив чудеса, зціляв, підбадьорював, пробудив надію на прощення від Бога… зубоскалять і регочуть, кожен норовить вщипнути, вдарити, образити?
Багато питань, але мало відповідей, очевидно одна: на всю Божественну любов, людина відповіла хамською злісною невдячністю…
Подумати над усіма цими питаннями ми можемо, прийшовши вранці в храм, на службу Царських Часів. У Велику п’ятницю ніколи (крім збігу з цим днем свята Благовіщення) не звершується Літургія. Замість неї вранці читаються Царські Часи з читанням паремії (фрагмент зі Старого Заповіту), Апостола і Євангелія. Вечірня відбувається о третій годині дня, в час смерті Ісуса Христа на Хресті, в спогад зняття з хреста тіла Христового і поховання Його. На вечірній священнослужителі піднімають Плащаницю (тобто зображення Христа, що лежить у труні) з Престолу, начебто з Голгофи, і виносять її з вівтаря на середину храму. Плащаниця покладається на гробницю, особливо приготований стіл. Потім священнослужителі і всі віряни моляться та поклоняються перед Плащаницею і цілують рани зображеного на ній Господа – пробите ребро, руки і ноги Його. Плащаниця знаходиться на середині храму впродовж трьох (неповних) днів, нагадуючи цим про триденне перебування Ісуса Христа у гробі.
Тексти богослужінь цього дня – шедеври візантійської духовної поезії, супроводжуються проникливими мелодіями.
Вчитаймося в церковнослов’янські слова і мовні звороти…
Днесь висит на древе, Иже на водах землю повесивый: венцем от терния облагается, Иже ангелов Царь: в ложную багряницу облачится, одеваяй небо облаки: заушение прият, Иже во Иордане свободивый Адама: гвоздьми пригвоздися Жених Церковный: копием прободеся Сын Девыя. Покланяемся Cтрастем Твоим, Христе. Покланяемся Страстем Твоим, Христе. Покланяемся Cтрастем Твоим, Христе. Покажи нам и славное Твое Воскресение.
Днесь, зрящи Тя, Непорочная Дева, на Кресте Слово возвышаема, рыдающи матернею утробою, уязвляшеся сердцем горце, и стенящи болезненно из глубины души, лице со власы терзающи. Темже и перси биющи, взываше жалостно: увы Мне, Божественное Чадо! Увы Мне, Свете мира! Что зашел еси от очию Моею, Агнче Божий? Темже воинства безплотных, трепетом содержими бяху, глаголюще: Непостижиме Господи, слава Тебе.
На древе видящи висима, Христе, Тебе всех Зиждителя и Бога, безсеменно Рождшая Тя вопияше горько: Сыне Мой, где доброта зайде зрака Твоего? Не терплю зрети Тя неправедно распинаема. Потщися убо, востани, яко да вижу и Аз Твое из мертвых тридневное Воскресение.
Під час Входу на вечерній диякон виголошує прокимен «Разделиша ризы Моя себе...». Що ще може зрівнятися з цим усвідомленням, що у Христа забрали останнє, що у Нього було? .. У Нього, Того, Хто повертав померлих дітей батькам, годував багатотисячні натовпи, перетворював воду на вино… У Нього, Хто всього Себе марнував і розточав людям, відняли останню сорочку і ту поділили між собою:
Разделиша ризы Моя себе и о одежди Моей меташа жребий. Стих: Боже, Боже Мой, вонми Ми, вскую оставил Мя еси?..
Потім відбувається Мале Повечір’я, на якому священнослужителі читають зворушливий канон: «Плач Богородиці». Складений св. Симеоном Метафрастом у 10 столітті, цей канон складається з тропарів, що передають плач і скорботу Богоматері, Яка стоїть біля Хреста, на якому висить Її Син.
Прочитаймо кілька з тропарів цього канону:
Вижу Тя ныне, возлюбленное Мое Чадо и любимое, на Кресте висяща, и уязвляюся горце сердцем, рече Чистая, но даждь слово, Благий, Рабе Твоей.
Ныне Моего чаяния, радости и веселия, Сына Моего и Господа лишена бых: увы Мне, болезную сердцем, Чистая, плачущи, глаголаше.
О страшном Твоем рождестве и странном, Сыне Мой, паче всех матерей возвеличена бых Аз, но увы Мне, ныне Тя видящи на древе, распалаюся утробою.
Хощу утробу Мою на руку, имаже яко Младенца держах, с древа прияти, вещаше Чистая, но никтоже, увы Мне, Сего даде.
Се Свет Мой сладкий, Надежда и Живот Мой Благий, Бог Мой угасе на Кресте, распалаюся утробою, Дева стенящи глаголаше.
Едину Надежду и Живот, Владыко Сыне Мой и Боже, во очию свет Раба Твоя имех, ныне же лишена бых Тебе, сладкое Мое Чадо и любимое.
Мертва Тя зрю, Человеколюбче, оживившаго мертвыя, и содержаща вся, уязвляюся люте утробою. Хотела бых с Тобою умрети, Пречистая глаголаше, не терплю бо без дыхания мертва Тя видети.
Цією службою, присвяченій положенню тіла Господа Ісуса Христа до гробу, закінчується цикл богослужінь Великої П’ятниці. Третя година пополудні. Христос помер. Затряслася земля, приховало лик свій сонце, розірвалася церковна завіса… Тільки люди, як ні в чому не бувало, пішли по своїх домівках до святкової трапези Песаха.
Підготовлено за матеріалами сайту «Православие и мир»
Идет загрузка ...