У неділю 7 липня Божественну літургію у соборі Різдва Богородиці звершив ієрей Іоанн Ігнатко, всеношну напередодні звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко. Цього дня, через два тижні після свята П’ятидесятниці – Українська Православна Церква вшановує всіх святих, які стали добрим плодом землі нашої – Київської Русі та України. Також 7 липня Свята Православна Церква вшановує Різдво чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. З нагоди свята, протоієрей Михаїл Терещенко звершив Божественну літургію у Свято-Миколаївському храмі м. Козельця, престол якого освячено в честь святого.
Кожного дня свята Церква, а разом з нею і віруючі люди, шанують пам’ять святих угодників Божих. Робиться це для того, щоб ми зверталися до них з молитвою і, навчаючись їхнім чеснотам, освячувалися їхньою святістю.
Одразу ж після святої П’ятдесятниці – зішестя Святого Духа на апостолів, коли Церква відзначає день свого народження, в першу неділю визначено святкувати пам’ять усіх святих, які від віку догодили Богу. Багато святих поіменно означені в нашому церковному календарі або святцях, але багато ще є святих, невідомих світові, таємних рабів Божих, лише Йому відомих.
Щоб вшанувати святих своїх співвітчизників, другу неділю після П’ятдесятниці присвячено пам’яті всіх святих, які в землі нашій просіяли. Це свято закликає нас шанувати своїх святих, наслідуючи їхню віру, побожне життя і святість. Кожного дня свята Церква звертається в молитвах до сонму святих угодників Божих, і їхніми молитвами освячує наші душі.
Не маючи можливості безпосередньо звернутися до високопоставленої людини, ми намагаємося знайти посередників, які допомогли б нам це зробити. Певною мірою подібне відбувається і в духовному світі. Так буває не тому, що ми позбавлені можливості звертатися безпосередньо до самого Бога або Господь не чує нас. Він, як люблячий Отець, приймає кожного, хто приходить до Нього, але воля Його така, щоб ми, звертаючись до святих, спілкувалися з ними і поєднувалися в Ньому, а, роздумуючи про їх святість, думали про своє життя, мету і покликання.
Можливість спілкування зі святими в єдиній Християнській сім’ї у вірі та любові, в чистоті і святості, в молитві – це дар Божий, за який необхідно Йому дякувати. Це дійсно благодать Божа, що ми маємо стільки святих у Церкві, що у кожного з нас є свій небесний покровитель, ім’я якого ми носимо, котрий молиться за своє чадо і направляє його до спасіння.
Безліч святих Божих угодників нагадують віруючій людині, що ми всі покликані до святості, що є можливість для кожного з нас тут, на землі, здобути дар Святого Духа, Який нас освячує і прославляє.
Яка ж радість у святості? Чому Церква закликає нас, щоб ми були святими, як Господь Бог наш? Чому ця доброчесність необхідна для віруючої людини?
Наша мета – уподібнення Богу. Святість – це наше покликання і необхідна умова для цього. Святість – це радість у Бозі і блаженство. Згадаємо святого апостола Петра який, побачивши славу Божу на Фаворі, вигукнув: “Господи! добре нам тут бути” (Мф. 17, 4). Або інші його слова: “Господи! до кого нам йти? Ти маєш слова життя вічного” (Ін. 6, 68).
Стан святості – це є і радість, і блаженство в Господі, Джерелі цієї святості, радість, яку неможливо повністю описати, а можна тільки відчути (1 Кор. 2, 9). Згадаймо святих мучеників, котрі переносили нестерпні фізичні страждання і були сповнені невимовної радості й світла. Світлом і радістю переповнювалися не тільки страждальці, але й місця їхніх страждань, чи то римський колізей, площа або тюрма. Для оточуючих це було незрозумілим, але були й такі, які, охоплені святою радістю мучеників, зі словами “І я християнин!” приєднувалися до тих, хто йшов на смерть.
“…Де Я, там і слуга Мій буде…” (Ін. 12, 26). Молячись святим угодникам, ми повинні намагатися бути схожими на них у житті, а отже, і святості, яка приводить в обителі Отця Небесного. На зразках життя святих, які жили у різні часи, у різних званнях, умовах і догодили Богові, свята Церква вчить нас, щоб ми турбувалися про свій душевний стан, щоб, думаючи про своє тіло, не забували своєї душі, покликаної до святості й вічного буття.
Ні Церква, ні Христос, ні наша віра не вимагають від нас якихось надприродних або героїчних вчинків. Були часи, коли віруючим людям доводилося проливати кров і віддавати життя своє за Христа. Цього від нас Господь не вимагає. Ми щасливі, благополучні, ми маємо можливість вільно молитися, відверто сповідувати святу віру, удосконалюватися.
То ж будьмо вдячні Богу, дивному у святих Своїх, і в молитвах до святих угодників проситимемо для себе милості Божої, миру, чистоти й святості.
Різдво Іоанна Хрестителя
Про пророка Іоанна Хрестителя Господь Ісус Христос сказав: «Між народженими від жінок не було (пророка) більшого, ніж Іоанн Хреститель» (Мф.11: 11). Він прославляється Церквою, як «ангел, і апостол, і мученик, і пророк, і свічар, і друг Христовий, і пророків печать, і посередник старої і нової благодаті, і в народжених Пречесний, і світлий Слова глас».
Пророк Іоанн Хреститель – після Діви Марії – найбільший шанований святий. Православна Церква 8 разів на рік згадує його пам’ять.
Пророк Іоанн Хреститель був сином священика Захарії (з роду Аарона) і праведної Єлизавети (з роду царя Давида). Жили його батьки поблизу Хеврона (у Нагірній країні), на південь від Єрусалиму. Він був по материнській лінії родичем Господа Ісуса Христа і народився на шість місяців раніше Спасителя. Як оповідає євангеліст Лука, Архангел Гавриїл, з’явившись його батькові Захарії у храмі, сповістив про народження в нього сина. І ось у благочестивого подружжя, яке до похилого віку не мало дітей, нарешті народжується син, якого вони випросили у молитвах.
Милістю Божою він уникнув смерті серед тисяч убитих немовлят у Віфлеємі і його околицях. Святий Іоанн виріс у дикій пустелі, готуючи себе до великого служіння строгим життям – постом і молитвою. Він носив грубий одяг, перехоплений шкіряним поясом, і харчувався диким медом і акридами (вид сарани). Він залишився пустельником доти, поки Господь закликав його в тридцятирічному віці до проповіді єврейському народові.
Підкоряючись цьому покликанню, пророк Іоанн з’явився на берегах Йордану, щоб приготувати народ до прийняття очікуваного Месії (Христа). До річки перед святом очищення у великій кількості сходився народ для релігійних обмивань. Тут і звернувся до них Іоанн, проповідуючи покаяння і хрещення на відпущення гріхів. Сутність його проповіді полягала в тому, що перш, ніж отримати зовнішнє омивання, люди повинні морально очиститися, і таким чином приготувати себе до прийняття Євангелія. Звичайно, хрещення Іоанна не було ще благодатним таїнством християнського Хрещення. Сенс його полягав у духовному приготуванні до прийняття майбутнього Хрещення водою і Святим Духом.
Кажучи словами церковної молитви, пророк Іоанн був світлою ранковою зіркою, що своїм блиском перевершувала сяйво всіх інших зірок і віщувала ранок благодатного дня, освітлюваного духовним Сонцем Христом (Мал.4: 2). Коли очікування Месії досягло вищого ступеня, прийшов до Іоанна на Йордан хреститися і Сам Спаситель світу, Господь Ісус Христос. Хрещення Христа супроводжувалося чудесними явищами – сходженням Святого Духа у вигляді голуба і голосом Бога Отця з неба: «Це Син Мій Улюблений…»
Отримавши одкровення про Ісуса Христа, пророк Іоанн сказав народові про Нього: «Ось Агнець Божий, який бере на себе гріхи світу». Почувши це, двоє з учнів Хрестителя приєдналися до Ісуса. То були апостоли Іоанн (Богослов) і Андрій (Первозванний, брат Симона Петра).
Хрещенням Спасителя пророк Іоанн завершив і відобразив своє пророче служіння. Він безбоязно і строго викривав недоліки як простих людей, так і сильних світу цього. За це він скоро постраждав.
Цар Ірод Антипа (сина царя Ірода Великого) наказав посадити пророка Іоанна в темницю за викриття його незаконного співжиття з Іродіадою – дружиною його рідного брата – Филипа.
У день свого народження Ірод влаштував бенкет, на який з’їхалося багато знатних гостей. Саломея, дочка нечестивої Іродіади, своїм нескромним танцем під час бенкету до того догодила Іродові і його гостям, що цар поклявся дати все, чого вона не попросить, навіть половину свого царства. Танцівниця, навчена матір’ю, просила подати їй тоді на таці голову Іоанна Хрестителя. Ірод поважав Іоанна як пророка, тому він засмутився від такого прохання. Однак посоромився порушити дану клятву і послав охоронця в темницю, той відсік Іоанну голову і віддав дівиці, а та віднесла її своїй матері. Іродіада, поглумившись над відсіченою святою главою пророка, кинула її в брудне місце. Учні Іоанна Хрестителя поховали його тіло в самарянському місті Севастії. За свій злочин Ірод отримав відплату в 38 році після Р. X.; його війська були розбиті Арефою, який виступив проти нього, щоб відплатити за безчестя дочки. У наступному році римський імператор Калігула заслав Ірода в ув’язнення.
Як оповідає переказ, євангеліст Лука, обходячи з проповіддю Христовою різні міста і селища, з Севастії взяв в Антіохію частку мощей великого пророка – його праву руку. У 959 році, коли мусульмани заволоділи Антіохією (при імператорові Костянтині Порфирородному), диякон переніс руку Предтечі з Антіохії до Xалкедонії, звідки вона була перевезена в Константинополь, де і зберігалася до часу завоювання цього міста турками. Потім права рука Іоанна Хрестителя зберігалася в Петербурзі в церкві Нерукотворного Спаса в Зимовому Палаці.
Підготовлено за матеріалами сайту «Українська правослана церква».