7 квітня, у третю неділю Великого посту, Хрестопоклонну та день свята Благовіщення Пресвятої Богородиці, літургію в соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко. Перед літургією було прочитано акафіст Благовіщенню. Цього дня молитовно згадується подія, що передувала зачаттю Ісуса Христа: архангел Гавриїл, посланий від Бога, з’явився Діві Марії, щоб сповістити про майбутнє народження нею Сина Божого. Також цей день – середина святої Чотиридесятниці, сорокаденного посту. За Літургією посилено помолились про Україну, її народ, владу та військо, щоб Господь дав Свій мир нашій землі та милість знедоленим.
Напередодні, ввечері, під час Великого славослов’я настоятель виносить на середину храму Хрест для поклоніння, який там залишатиметься у наступні дні. Крім того, цьогоріч на Хрестопоклонну неділю припало свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, тому в богослужінні поєднуються піснеспіви свята і Тріоді Пісної. Це буває досить рідко, наступного разу такий збіг за православною пасхалією випадає на 2097 рік.
БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
Благовіщення означає «блага» або «добра» звістка. У цей день Діві Марії явився Архангел Гавриїл і сповістив Їй про прийдешнє народження Ісуса Христа — Сина Божого і Спасителя світу.
До 14 років Пресвята Діва виховувалася в храмі, а потім, згідно із законом, повинна була залишити храм, як повнолітня, і або повертатися до батьків, або взяти шлюб. Священики хотіли видати її заміж, але Марія оголосила їм про свою обіцянку Богові — залишитися назавжди Дівою. Тоді священики заручили Її з далеким родичем, вісімдесятирічним старцем Йосифом, щоб він піклувався про Неї і охороняв Її дівоцтво. Живучи в Галілейському місті Назареті, в будинку Йосифа, Пресвята Діва Марія вела таке ж скромне і відокремлене життя, як і при храмі.
Через чотири місяці після заручин, Ангел явився Марії, коли Вона читала Священне Писання і, увійшовши до неї, сказав: « рáдуйся, благодатная: Господь съ тобою: благословена ты въ женахъ (тобто сповнена благодаті Божої — дарів Святого Духа)». Архангел Гавриїл сповістив Їй, що Вона сподобилася найбільшої благодаті у Бога — бути Матір’ю Сина Божого.
Марія в подиві запитала Ангела, як може народитися син у тієї, яка не знала чоловіка. І тоді Архангел відкрив Їй істину, принесену від Всемогутнього Бога: «Духъ святый найдетъ на тя, и сила вышняго осѣнитъ тя: тѣмже и раждаемое свято наречется Сынъ Божiй». Збагнувши волю Божу і цілком віддаючи Себе їй, Пресвята Діва відповідала: «се раба Господня: буди мнѣ по глаголу твоему».
Та подія, що називається Благовіщенням, означає зачаття Ісуса Христа, —нагадує професор богослов’я диякон Андрій Кураєв. — Дією благодаті Божої в лоні Марії почався розвиток нового людського життя. Не від Бога-Отця зачала Марія, не від Архангела Гавриїла і не від свого нареченого чоловіка Йосифа. Цинічні «фізіологічні» аргументи краще залишити при собі — християни не гірше скептиків знають закони біології, а тому і говорять про диво. І диво полягає не стільки в тому, що Діва, Яка не знала чоловіка, стала виношувати Дитину, але що Сам Бог ототожнив Себе з Цією Дитиною і з усім, що відбудеться в Її житті. Бог не просто вселяється в Діву. Через архангела Гавриїла Він (Вседержитель, Владика і Господь) смиренно просить згоди тієї дівчини. І тільки тоді, коли Він чує людську згоду — так буде мені по слову Твоєму, — лише тоді Слово стає плоттю. Так починається Євангельська історія. Попереду — Різдво і втеча в Єгипет, спокуси в пустелі і зцілення одержимих, Тайна Вечеря і арешт, Розп’яття і Воскресіння…».
Історія Благовіщення Пресвятої Богородиці
Датою Благовіщення як на Заході, так і на Сході вважається 25 березня. Ця дата відстоїть рівно на 9 місяців віддалена від 25 грудня, яке з IV століття спочатку на Заході, а потім на Сході вважається днем Різдва Христового. Крім того це число узгоджується з уявленнями древніх церковних істориків про те, що Благовіщення і Великдень, як історичні події відбулися в один і той же день року.
Вперше ця дата з’являється в творах західних авторів III століття Тертуліана і священномученика Іполита Римського як день Розп’яття Спасителя за римським календарем (ще в VI ст. св. Мартін з Браги писав, що багато галльських єпископів уважали Великдень сталим святом). При цьому священномученик Іполит на підставі зіставлення ряду біблійних віршів і буквального їх тлумачення стверджував, що Різдво Христове відбулося через 5500 років після створення світу.
Джерела Благовіщення
Переконання про 5500-літній вік творіння до часу пришестя у світ Спасителя і про збіг дат створення світу і пришестя Христа у плоті перейшло в александрійську традицію, але тут вирішальною стала не дата Різдва Христового, а Благовіщення: свт. Афанасій Великий писав, що Христос втілився в утробі Діви на 25-й день березня, тому що в цей день спочатку Бог створив людину.
З V століття місце дати Розп’яття зайняла дата Воскресіння, а час земного служіння Спасителя від Втілення до Воскресіння стало вважатися кратним цілому числу років.
У візантійській традиції дата 25 березня має величезне значення — це день не тільки Благовіщення, а й створення світу, і Воскресіння Христового; від неї відраховуються дати інших свят: Різдва Христового, Зачаття і Різдва св. Іоанна Предтечі.
День Благовіщення нерідко вважався днем початку церковного або навіть цивільного року як на Сході, так і на Заході. Переконання про збіг історичної дати Воскресіння Христового з 25 березня привело до того, що цей день отримав назву “Киріопасха” (Киріопасха — пануюча тобто, справжня), Великдень; іноді зустрічається неправильна етимологія — Господня Пасха). Зараз Киріопасхою називають збіг свят Великодня і Благовіщення, що трапляється раз на кілька років.
В Україні у зв’язку з використанням Церквою юліанського календаря 25 березня випадає на 7 Квітня, за григоріанським календарем.
Зображення Благовіщення трапляються вже серед розписів катакомб 2-ї половини II — 1-ї половини III століть, проте, можна з великим ступенем імовірності стверджувати, що встановлення особливого свята Благовіщення відбулося не раніше IV століття.
Відкриття св. рівноапостольною Оленою на початку IV ст. святих місць земного життя Господа Ісуса Христа і розпочате нею будівництво храмів на цих місцях (зокрема, в Назареті) викликали зростання інтересу до події Різдва Христового і таємниці Втілення; можливо, з цим пов’язано і встановлення Благовіщення як окремого свята. На початку VIII ст. вірменський автор Григор Ашаруні писав, що свято Благовіщення було встановлене свт. Кирилом Єрусалимським, тобто в 3-й чверті IV ст.
Оскільки відомості про константинопольське богослужіння V-VI ст. нечисленні, нічого певного про святкування Благовіщення в цей період в Константинополі стверджувати не можна, але вже до кінця VII ст. — це один із найбільш шанованих тут свят. Всі візантійські пам’ятки VIII і наступних століть називають Благовіщення серед найважливіших свят; богослужіння Благовіщення незмінно відзначається 25 березня. На Заході відомості про свято Благовіщення датується приблизно тим же часом, що і на Сході. З творів західних отців Церкви і письменників відомі проповіді на Благовіщення, приписувані латинським авторам V ст. блаженному Августину, святим Петру Хрисологу і Леву I Великому. Однозначно про літургійне шанування дня Благовіщення говориться в Liber Pontificalis часів Папи Сергія I (687-701), де Благовіщення входить у число 3 свят, присвячених Божій Матері, коли в Римі відбувалася урочиста процесія.
Назва свята в давнину не було стійкою, сучасна грецька назва “евангелісмос” з’являється лише з VII ст. У творах древніх авторів зустрічаються назви: грец. “День вітання”, “сповіщення” або “день / свято Благовіщення”; лат. “Annuntiatio angeli ad beatam Mariam Virginem” (Благовіщення ангела до Блаженної Діви Марії), “Mariae salutatio” (Маріїне привітання) і ряд інших, подібних за змістом назв. Благовіщення сприймалося і як Господнє, і як Богородичне свято. На відміну від Православної Церкви, де Благовіщення вважається одним з найважливіших свят (повна назва — Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії), в католиків — це свято другого класу (повна назва Annuntiatio beatae Mariae Virginis — Благовіщення Блаженної Діви Марії).
Хрестопоклонна неділя
Цієї неділі православні входять у часовий простір Хрестопоклонного тижня — третьої неділі Великого посту, що знаменує собою середину Святої Чотиридесятниці.
Кожен тиждень Великого посту – наче сходинка на шляху духовного вдосконалення.
У першу неділю ми святкували Торжество Православ’я – свято перемоги апостольського сповідання віри Христової у всій її повноті. «Образу Твоєму покланяємось, Благий» – співалося в церквах на знак того, що, вшановуючи рукописні образи Христові, ми вклоняємося Первообразу та визнаємо, що Бог воістину втілився задля нашого спасіння.
Друга неділя нагадувала нам про преподобних отців Києво-Печерських, які є для нас взірцем подвигу посту, та про нетварне Фаворське світло і святого Григорія Паламу, який задля того, щоб побачити це світло, не лише закликав кожного з нас до внутрішньої серцевої молитви, а й сам був великим подвижником.
Третя неділя Великого посту знаменує собою середину Святої Чотиридесятниці та зветься Хрестопоклонною.
В релігійній літературі є гарне порівняння: наче прочанин, який втомився від довгої дороги, відпочиває під деревом, що розкинуло свої крони, так і православні, звершуючи духовну подорож до Великодня – Світлого Христового Воскресіння, знаходять в середині цього шляху «Древо Хресне», щоби під ним набратись сил для подальшого руху.
Слід відзначити, що літургічні особливості цієї неділі аналогічні особливостям дванадесятого свята Воздвиження Хреста Господнього. У цей день ми приходимо в храм вшанувати Хресні Страждання Господа, прославити Його Славне Воскресіння. Та для багатьох постає проблема: як не «проґавити» головний момент богослужіння, щоб поклонитися Хресту, на якому Господь звершив наше спасіння. Для когось Хрест – це символ жорстокої страти, або один із релігійних артефактів.
Для християн – це найдорожча святиня, яку зазвичай носять біля серця. І невипадково: адже саме Хрест засвідчує міру любові Бога до людини. Любові – навіть до смерті. Ця любов Божа перетворила знаряддя вбивства на засіб Спасіння у Вічності.
Величний момент виносу Животворящого Хреста настає на Великому Славослів’ї: при співі «Святый Боже, Святый Крепкий, Святый Безсмертный, помилуй нас» звершується триразове кадіння престолу, після чого проходить урочиста процесія виносу Хреста Господнього через північні врата вівтаря на середину храму. Коли церковний клір співає «Кресту Твоему поклоняемся, Владыко, и Святое Воскресение Твое славим», священнослужителі разом із вірянами триразово поклоняються Чесному Древу.
Святий Хрест залишається на середині храму для поклоніння впродовж усієї хрестопоклонної седмиці, аж до п’ятниці, коли перед початком Літургії Передосвячених Дарів заноситься назад у вівтар.
Ще однією особливістю цього богослужіння є помазання вірян єлеєм; воно відбувається після виносу та поклоніння Чесному Хресту, а не так, як завжди, на полієлеї.
Та самих тільки знань про літургічні особливості богослужіння неділі Хрестопоклоної замало. Чи можливо вклонятися символу страждань Господа нашого та не усвідомлювати самої сутті Хреста як спасительної сили людської природи? Спасіння всього роду людського звершується на Хресті. «Через хресну смерть нам відкривається вічне життя», – говорить відомий богослов Георгій Флоровський.
За смертю обов’язково слідує воскресіння, якби не було так, то смерть Боголюдини була б марною. «Якщо нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес. А якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша», – говорить апостол Павел (1 Кор. 15:13-14). Тому смерть Христа Спасителя потрібно розглядати в Світлі Його Славного Воскресіння.
Сила Хресної смерті в тому, що це смерть Боголюдини, а не простої людини. Як говорить святитель Кирил Єрусалимський, «страждала і трудилася подвигом терпіння не людина малозначуща, але Бог, Який воплотився». Тому це була смерть Слова Втіленого, і тому за смертю послідувало Воскресіння.
Дивлячись на Хрест нашого Спасителя ми плачемо і радіємо. Плачемо, що саме «я» своїми гріхами розпинаю Христа, що саме «я» вбиваю цвяхи в Його Пречисті руки; і радієм, бо не дивлячись ні на що, Іісус Христос спасає «мене», мирить «мене» з Богом. Прослідкуйте за логікою роздуму – всі мої гріхи особисто мене ставлять перед Богом. Чудово сказав з цього приводу вищезгаданий Георгій Флоровський: «кожен повинен з’єднатися з Христом особисто і вільно – у згоді вірувати, у згоді любити».
Господь прийняв смерть за нас і в «єдиному тілі примирив нас з Богом посередництвом Хреста, убивши ворожнечу на ньому» (Єф. 2:16). Тому саме на поприщі Великого посту Церква пропонує нам згадати Голгофу, згадати страсті Христові, поклонитися Хресту на якому Бог-Слово звершив наше спасіння, прийняв смерть заради нашого життя.
Святитель Іоанн Златоуст зазначав: «Наскільки значущою є сила Хреста! Яку велику зміну вчинив він із людством! …Через Хрест впізнаємо ми Правду Божу, через Хрест єднаємося із Христом… та сподобляємося благодаті Святого Духа; через Хрест впізнаємо ми силу любові та навчаємось вмирати за інших… Хрест є торжество над демонами, зброя супротив гріха, меч, яким Господь уразив змія…».
Недільне Євангеліє на цей раз – від Марка. В ньому читаємо розповідь про те, як Христос, покликавши народ з учнями Своїми, сказав їм: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе, і візьме хрест свій, і йде за Мною. Бо хто хоче душу свою зберегти, той загубить її; а хто загубить душу свою заради Мене і Євангелія, той збереже її. Бо яка користь людині, коли вона придбає весь світ, а душу свою занапастить? Або який викуп дасть людина за душу свою? Бо хто посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого зі святими Ангелами. І сказав їм: істинно кажу вам, що деякі з тих, що стоять тут, не зазнають смерті, як уже побачать Царство Боже, що прийшло в силі…».
Вклоняючись Хресту Господньому, згадаємо, що недарма називаємо Хрест – Животворящим. Адже розіп’явшись на Ньому, Спаситель подолав владу смерті та відкрив двері Вічного Життя для всіх нас.
Підготовлено за матеріалами сайту «Православ’я в Україні»
Идет загрузка ...