Галерея

Божественна літургія у неділю 21 травня, про сліпого

21 травня, у неділю шосту після Пасхи Божественну літургію у соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко. Цього дня за літургією читається розповідь з Євангелія від Іоанна про те, як Іісус Христос зцілив сліпого від народження. Також сьогодні Свята Православна Церква вшановує пам’ять апостола і євангеліста Іоанна Богослова

За богослужінням було піднесено особливі прохання і молитви за припинення війни та багатостражденний український народ.

НЕДІЛЯ ПРО СЛІПОГО

6-та після Пасхи неділя – неділя про сліпого, коли ми згадуємо зцілення Господом сліпого від народження.
За свідченням апостола і євангеліста Іоана Богослова, фарисеї обурювалися на Ісуса Христа тому, що Він зцілив сліпого в суботу. Вони говорили: “Чоловік Цей не від Бога, бо не шанує суботи. Інші говорили: Як може грішний чоловік такі чудеса творити?” (Ін. 9, 16).Лицемірна фарисейська оцінка спонукає нас, браття й сестри, подумати над тим, як ми дотримуємося заповіді Божої і як шануємо святкові дні.
Ще в Старому Завіті Бог дав настанову шанувати сьомий день, віддати належне святковим дням. Святковий день віруюча людина повинна віддати Богу, без Котрого не може робити нічого (Ін. 15, 5). Хоча б раз в тиждень в людині повинне пробуджуватись почуття вишнього, Божественного, повинна проявлятися потреба молитви глибокої, свідомої і смиренної, подібної до митаревої: “Боже! будь милостивий до мене, грішника!” (Лк. 18, 13)
Встановлений для нас Богом недільний день і святкові дні, є необхідними для того, щоб пам’ятати не тільки про хліб щоденний, яким ми насичуємо своє тіло, але й про хліб духовний, що є поживою для душі. Без цього хліба немає життя для християнина. Шанування святкових та недільних днів дає людині можливість заглянути у свою душу, вникнути в своє життя, пізнати самого себе. Щоденна суєта хвилею захоплює нас, занурюючи в глибину житейського моря. Господь дарує нам сьомий день та інші свята, щоб у ці дні ми могли спитати самого себе: для чого я існую на білому світі?
Кожне свято дає віруючим людям духовну поживу і радість у Бозі, дивному у святих своїх. Святкові дні зміцнюють нашу віру, дають нам можливість на прикладах святих Божих людей навчатися істині і творити своє спасіння.
В святкові дні ми збираємося у святих храмах, щоб тут єдиними устами і єдиним серцем славити Бога, відчути радість спілкування з Ним, з усіма небожителями, один з одним. В спільній молитві полум’яніють наші серця. Нещасні ті люди, які твердять, що не обов’язково християнину ходити до церкви, що Господь, мовляв, на кожному місці і Йому можна молитися скрізь. Господь дійсно на всякому місці, хвалити і славити Його можна й потрібно завжди і скрізь. Але ми знаємо, як важко серед щоденних турбот віддати належне Богові, бути у молитовному єднанні з Ним, постійно мати Його у своєму серці. Господь для того й дає нам радість сьомого дня, щоб ми могли в цей день повністю самі себе й один одного віддати Йому, насолодитися радістю спілкування з Ним.
В суботу Господь дав зір сліпому від народження. Цим він не порушив суботи, а освятив її, бо празник дається людині, щоб вона подумала не тільки про себе, але й про подібних собі. Святковий день повинен бути проявом нашої християнської любові до Бога і ближнього, любові діяльної та щирої, сердечної і співчутливої, яка допомагає носити тягарі один одного і так здійснювати закон Христовий (Гал. 6, 2).

Підготовлено за матеріалами сайту «Українська правослана церква»

УЛЮБЛЕНИЙ УЧЕНЬ ХРИСТА.
АПОСТОЛ ІОАНН БОГОСЛОВ

21 травня Свята Православна Церква святкує пам’ять апостола і євангеліста Іоанна Богослова – наймолодшого учня Ісуса, якому згодом довелося стати одним із стовпів християнства, виразником найважливіших істин Євангельського вчення. 

Людина, малознайома з церковною традицією, вперше побачивши фреску Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря», може трохи зніяковіти: на знаменитій картині по праву руку від Христа зображена фігура з юним обличчям і довгим волоссям.

У недосвідченого глядача майже завжди виникає думка, що поруч з Ісусом сидить жінка. Інтернетом навіть бродить ціла історія про те, що це – Марія Магдалина, яка була нібито дружиною Проповідника з Галілеї.

Але все набагато простіше. Довговолосий юнак – ніхто інший, як Іоанн Зеведеїв, улюблений учень Христа.

На момент євангельських подій він ледве досяг повноліття, тому досить часто художники і зображують цього апостола з жіночними рисами. Однак за молодою зовнішністю переховувався дуже живий допитливий розум і полум’яна віра. Знаючи це, Господь майже відразу після виходу на проповідь закликав Іоанна слідувати за Собою, оскільки бачив у ньому величезний духовний потенціал. І дійсно, саме наймолодшому учневі Ісуса згодом мали стати одним із стовпів християнства, виразником найважливіших істин Євангельського вчення. Примітно, що серед святих Східної Церкви тільки три людини мають звання богослова, і перший серед них – Іоанн.

Невже Ісус любив з усіх тільки одного учня? Звичайно ж ні. Мабуть, тут йдеться про якісь особливо теплі і довірчі відносини, ще більш близькі й глибокі, ніж у інших. У християнстві немає сумної зрівнялівки, коли всім дається одна і та ж порція, «по мінімуму» – навпаки, кожен може отримати по максимуму, скільки вмістить. І якщо Іоанну було дано більше, ніж іншим, значить, він готовий був це вмістити.

За переказами, матір’ю Іоанна була Саломія – рідна дочка Йосипа Обручника від першого шлюбу. Як складалися відносини Христа з ріднею до початку Його проповіді, ми достовірно не знаємо. Відомо лише, що, коли Господь почав Своє суспільне служіння, брати і сестри сприйняли це по-різному: хтось з подивом, хтось зі співчуттям, хтось з прохолодою.

Саломія була однією з тих, хто тепло ставився до Брата, і згодом пішла за Ним. Але це було трохи пізніше, а до виходу Спасителя на проповідь вона разом з чоловіком і дітьми жила в Віфсаїді – невеликому рибальському селищі поблизу Галілейського озера. Іоанн був вихований батьками віруючим і працьовитим хлопчиком. Сім’я була досить забезпеченою, але достаток цей приходив через тяжку працю: щоночі Зеведей із синами ловив рибу, вранці продаючи її на місцевому ринку купцям – що називається оптом. Під час одного з таких занять – лагодження сіток і сортування улову – і застав Ісус одного разу Свого похилого зятя. Поруч з батьком працювали його діти Іоанн та Яків. Христос сказав їм:

– Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями душ людських …

Молоді люди залишили все – промисел, будинок, батьків – і пішли за Христом. Це вже був подвиг з їх боку, адже найчастіше людям буває дуже важко побачити в своєму родичі щось більше, ніж просто родича. Напевно вони звикли до того, що їх зведений Дядя займався теслярством і годував Свою самотню Мати. І тут раптом – такі зміни. Але у братів були гарячі серця, які говорили їм: «Ідіть!». І майбутні апостоли, довірившись цьому заклику, пішли слідом за Учителем.

Правда, один з братів – Іоанн – ще раніше зрозумів, що Ісус – Месія. За кілька місяців до свого закликання він ходив на Йордан слухати іншого проповідника – Іоанна Предтечу. Якось раз синові Зеведея випало бути присутнім при зустрічі Хрестителя і Христа. Коли Спаситель пішов, Предтеча звернувся до своїх послідовників і сказав: «Ось Він – Агнець Божий, який візьме на Себе гріхи всього світу». Після таких слів юний Іоанн став все частіше дивитися в бік Христа, і коли Той, нарешті, покликав його, без коливань став учнем Господа.

Дуже скоро Спаситель став довіряти Іоанну найпотаємніші думки про Царство Небесне. Юнак – майже дитина – Іоанн на той момент єдиний з апостолів до кінця розумів і приймав промови Вчителя. Інші учні володіли не меншими здібностями, але їх розум все ще був засмічений тим досвідом, який вони набули до свого покликання. А душа юного Іоанна, по суті, була чистим аркушем паперу, на якому Господь писав найважливіші слова. Потім, коли відійшли у Вічність майже всі, хто бачив Господа у плоті, Іоанн – вже глибокий старець – повторить ці слова: «Бог є Любов». Але це – потім, а поки він ходить зі Спасителем і жадібно вбирає все, що бачать його очі і чують його вуха.

За палкий норов Господь прозвав синів Зеведеєвих «воанергес», тобто «сини грому». Брати разом з апостолом Петром дуже часто ставали свідками подій, які не могли бачити інші апостоли. Наприклад, воскресіння дочки Іаіра, Преображення і моління в Гефсиманському саду – очевидцями всього цього Христос дозволив бути тільки Іоанну, Якову та Петру, як людям, які були готові усвідомити, що відбувається. А на Таємній вечері один тільки юний учень сподобився сидіти до Господа настільки близько, що відчував биття Його пречистого серця і чув, як Той з гіркотою сказав Іуді: «Іди, заверши розпочате…».

Коли настав час страждання і смерть Ісуса, Іоанн невідлучно був поруч з Учителем і залишився вірним Йому навіть у хвилини Його зради всіма іншими. Побоявшись помсти законників, Христа покинули практично всі учні, крім Іоанна і декількох жінок, які мужньо слідували за Спасителем до самої Голгофи. Бачачи чистоту душі і вірність Свого племінника, Господь доручає Іоанну турботу про найдорожчу людину – Пресвяту Богородицю – і усиновляє Їй улюбленого учня. З тих пір аж до моменту Успіння молода людина була Її другим сином і невідступним супутником, Вона ж стала для нього другою матір’ю, яку він завжди ніжно любив усім своїм серцем.

За переказами, Діва Марія і Її названий син майже безвиїзно жили в Єрусалимі, залишаючи місто лише кілька разів. Поховавши Пречисту, Іоанн відправився на проповідь, як і інші апостоли. Місцем місіонерського праці молодого євангеліста стала Мала Азія – територія сучасної Туреччини.

З його благовісницьким служінням пов’язано багато скорбот і випробувань. Так, одного разу, прямуючи в Ефес морем, разом зі своїм учнем Прохором Іоанн потрапив у страшну бурю і провів у воді цілих два тижні, поки хвилі не викинули його на берег. Потім він довгий час працював у однієї господині, яка хитрістю змусила апостола топити належавшу їй баню. Але цей випадок послужив до слави Божої – по молитві Іоанна воскрес один з померлих в парильні юнаків, після чого почалася ціла низка чудес і знамень, що звернули багатьох жителів Ефеса до віри в Христа.

У місті Іоанн проповідував досить довгий час, і хто знає, як багато людей йому вдалося б хрестити, якби не донос на нього імператору Доміціану. Проповідь християнства підривала бізнес жерців Артеміди, які мали величезні бариші від культу цієї богині, що вважалася покровителькою Ефеса. Вони, мабуть, і написали в Рим скаргу. Відповідь не змусила себе довго чекати – кесар наказав убити Іоанна, давши йому випити чашу з отрутою. Отрута не подіяла, і тоді апостола спробували зварити в киплячій олії. Однак і ці тортури не заподіяли апостолу шкоди, і його в кінцевому підсумку відправили на заслання на острів Патмос в Егейському морі. Але змусити арештанта замовкнути владі не вдалося, і по шляху було скоєно багато чудес, які майже всіх Іоаннових супутників підштовхнули до прийняття святого Хрещення. Бачачи, що бранець невинний, супроводжуючі хотіли відпустити його, але апостол вирішив перенести всі випробування до кінця і попросив не збиватися з наміченого шляху.

На Патмосі Іоанн написав найвідоміші свої писання – Євангеліє і Апокаліпсис. Складені вони були Прохором, невідлучно супутником Іоанна, під диктовку останнього. Передання оповідає, що апостол відчув особливу важливість моменту і наказав своєму учневі писати все, що він буде говорити. Всього диктування зайняло два дні і шість годин – саме стільки знадобилося часу на створення четвертого Євангелія. Приблизно тоді ж Господь сподобив апостола іншого видіння – після десятиденного посту і молитви Іоанну відкрилися долі всього світу і знання про кінцеву долю людства. Побачене апостол записав в Одкровенні – найзагадковішій книзі Нового завіту.

Відбувши заслання, апостол повернувся в Ефес, де продовжив свою працю. Тут він упорядкував свої патмоські записи і завершив Євангеліє і Апокаліпсис. У місті Іоанн користувався величезною повагою і здобув прізвисько «апостол любові», тому що ніколи не переставав закликати всіх християн до взаємної поваги і любові. І сам він неодноразово доводив справою вірність своїм словам.

Наприклад, збереглась зворушливий розповідь, як апостол, будучи вже глибоким старцем, дізнався, що один з його учнів став ватажком зграї розбійників. Ризикуючи життям, Іоанн відправився в гори, зустрів там грабіжників і віддав себе в їх руки, попросивши їх відвести до свого ватажка. Коли колишній учень побачив старця, то засоромився і побіг геть, щоб уникнути розмови з учителем. Але Іоанн, забувши про свої похилих літах, біг слідом і, задихаючись, кричав:

– Синку! Зупинись! Вернись до мене і не впадай у відчай в падінні своєму! Я візьму на себе твої гріхи, ти тільки почекай мене!

Цей вчинок до глибини душі зворушив молоду людину. Він встав як укопаний і, дочекавшись, коли Іоанн добіг до нього, впав до нього в ноги і довго гірко плакав над своїми гріхами. Але Іоанн нічого не говорив – він тільки гладив свого учня по голові, дякуючи Богові за повернення ще однієї заблудшої вівці.

Апостол Христовий прожив понад 90 років, і помер на початку II століття. Поховати себе він просив живцем, і як це не здавалося дивним, учні не посміли порушити волю вчителя. Вони викопали яму, Іоанн став в неї. Спочатку він наказав засипати себе до колін, потім – по шию. Потім, попрощавшись з присутніми, апостол попросив накинути йому на голову полотно і засипати землею повністю. З великим плачем учні виконали і це прохання. Повернувшись до міста, вони розповіли про те, що сталося іншим християнам, але ті обурилися цим вчинком і вирішили терміново відкопати вчителя, який, можливо, був ще живий.

Прибігши до місця поховання, вони знайшли свіжий горбок, розрили його, але тіла там уже не було. Ретельні пошуки результату не дали. І тоді учні зрозуміли, що апостол свідомо вибрав такий спосіб свого поховання, не бажаючи, щоб хто-небудь знав про його подальшу долю. Існує благочестивий переказ, що старець був узятий на небо живим, щоб в дні царювання антихриста безпосередньо перед Другим пришестям Спасителя повернутися на землю. Він буде свідчити про Христа і прийме за Нього мученицьку смерть від слуг сатани.

Іоанн Богослов відійшов у Вічність 8 (21) травня. І ще довгий час могила славного апостола з року в рік саме в цей день покривалася шаром ароматного масла – миру, яке приносило зцілення хворим. Як і при земному житті, так і після смерті великий учень Христа продовжував зцілювати всіх, хто з вірою звертався до нього.

Підготовлено за матеріалами сайту «Українська правослана церква»,  “Фома в Україні”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *