17 квітня, у шосту неділю Великого посту, літургію в соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко. Напередодні ввечері за всеношною та сьогодні після літургії освятили листя верби на знак того, що й ми зустрічаємо Царя Ісуса – Спасителя світу.
За богослужінням було піднесено особливі прохання і молитви за припинення війни та багатостражденний український народ.
Сьогоднішнє свято – свято Божественного торжества. В цей день все місто заворушилось (Мф. 21, 10), народ поспішав назустріч Христу, який прямував в Єрусалим. Люди розстеляли свій одяг на дорозі, різали гілки з дерев і стелили, виголошуючи: “Осанна Синові Давидовому! Благословен Грядущий в ім’я Господнє! осанна у вишніх” (Мф. 21, 9).
Наступило якесь незвичайне просвітлення. Здавалося, весь народ Єрусалимський впізнав у Ньому Христа й Бога, Який творить чудеса, воскрешає мертвих. Народ тріумфував. Хвилини такого прозріння бувають у кожного із нас. Раптом усе стає таким зрозумілим -і буття Боже, і безсмертя людської душі… Що ж може викликати таке почуття, таке високе прозріння і просвітлення? – Краса Божественного Всесвіту, мудрість і закономірність у всьому, успіх чи невдача, радість чи горе, щастя чи нещастя.
На темному небосхилі нашої свідомості, яку так часто покривають хмари житейської суєти і дріб’язкових турбот, наступає раптом прояснення, і людина співає “Осанна”.
Єрусалимський радіючий народ, який сьогодні виголошує Христу: “Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів” (Ін. 12, 13), через кілька днів буде кричати: “Розпни, розпни Його!” (Ін. 19. 6-15). Це ж, на жаль, відбувається і з нами. Змінюється швидко наш настрій, а з ним втрачається й просвітлення. Єрусалимляни швидко забули радісне “осанна” й почали вимагати смерті Невинного. Ще чути вигуки вітання і радісного “осанна”, а Юда задумує зрадити Христа.
Своїми гріхами і беззаконнями, неправдою і нечистотою люди кожен раз зраджують Бога і вимагають Його нових страждань і нового розп’яття.
Зібравшись нині у святому храмі, щоб вірою, серцем і душею зустріти грядущого на закланіє Божественного Агнця, пам’ятаймо, що в наших серцях живе “осанна”, даймо можливість розвиватися цьому стану на славу Божу і для нашого спасіння. Коли ж нас мучить лють, роздратування, заздрість, зневіра чи туга, – згадаймо, що в Христі наше просвітлення і напоумлення.
Празник Входу Господнього в Єрусалим – це празник торжества і радості, але ж цей празник і початок Страстей Господніх, початок того великого нерозуміння людського, неповинною жертвою якого став Господь наш Ісус Христос. Жителі Єрусалиму хотіли бачити в Ньому земного царя і Владику, а Його царство і володарювання – нескінченне навічно, для всіх народів і поколінь. Вони хотіли бачити в Ньому визволителя Ізраїля, а Він прийшов звільнити весь світ від гріха й смерті. Він – сама вічність. Він простує через віки, творить велике й божественне Благо людині, яка осягне це і стає спадкоємцем Христових дарів.
Погано тому, хто не сприймає цього, хто далекий від того, бо той сам себе робить убогим.
Дитяча невинність, вказуючи на яку Христос говорив: “Таких є Царство небесне” (Мф. 19, 14), зачарована його Божественною красою посилає йому щиру хвалу: “Осанна синові Давидовому…” (Мф. 21, 15). Будемо подібні на дітей сьогодні і завтра і завжди.
Пройдемо зі смиренням і скрухою разом з Христом через ці страшні дні і події, що наступають. Будемо страждати разом з Христом під час Його Хресної дороги. Нехай беруть в цьому участь наш розум, наше серце, наша душа, бо співчуття, співрозпинання, співумирання з Христом обов’язково приводять до воскресіння з Ним.
Підготовлено за матеріалами сайту «Українська правослана церква»
Идет загрузка ...