Сьогодні, 14 січня, Божественну літургію та всеношну напередодні у соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко. Перед літургією було прочитано акафіст святителю Василію Великому.
За богослужінням були піднесені особливі молитви про припинення епідемії та про лікарів, які борються за життя і здоров’я хворих.
На восьмий день від Різдва Христового, 1/14 січня Православна Церква святкує Обрізання Господнє та пам’ять святителя Василія Великого. За законом Мойсеєвим, відповідно до Завіту, який уклав Бог з Авраамом, у народі Ізраїлевому кожне немовля чоловічої статі мало бути обрізане на восьмий день, і цього ж дня немовляті давали ім’я. Тож, сьогодні згадуємо про те, як новонароджений Син Божий підкорився Закону та отримав людське ім’я Ісус. Значення цього імені – “Бог спасає” – стане зрозуміло вже після Голгофи… Святитель Василій Великий, пам’ять якого теж відзначаємо сьогодні, був архієпископом Кесарії Кападокійської у другій половині IV століття. Це один з найталановитіших християнських богословів, що багато потрудився для роз’яснення віри у Пресвяту Трійцю, уклав перші правила чернечного життя тощо. Літургія святителя Василія є у церковному вжитку до сьогодні.
ОБРІЗАННЯ ГОСПОДНЄ – ДЕНЬ ЗАКОНУ БОЖОГО
14 січня Православна Церква відзначає велике свято Обрізання Господнього, а також вшановує пам’ять святителя Василія Великого. Обрізання Немовляти Христа було зроблено відповідно до закону, встановленого для єврейського народу Самим Богом (Бут. 17, 10-14; Лев. 12, 3). За ним кожен єврейський хлопчик повинен бути обрізаний на восьмий день після свого народження в знак Заповіту Бога з праведним Авраамом і його нащадками. Про саме ж Обрізання Господнє згадується у Євангелії від Луки (Лк. 2, 21). У церковний календар свято увійшло в IV столітті. Канон йому був написаний преподобним Стефаном Савваітом. Також 14 січня Православна Церква вшановує пам’ять одного із найвідоміших святих отців, який входить до числа Великих Каппадокійців, – богослова і проповідника Василія Великого. Митрополит Веніамін (Федченко) пояснює зміст свята Обрізання Господнього, а також причини того, чому цей день не став торжеством, подібним до Різдва або Великодня.
Свято Обрізання зазвичай проходить непомітно. І не знаєш, це – дванадесяте свято, чи ні. Пасха стоїть вище і поза дванадесятими, отже, залишаються на своїх місяцях Хрещення, Стрітення, Благовіщення, Вхід до Єрусалиму, Вознесіння, Трійця з Духовим Днем, Преображення, Успіння, Різдво Божої Матері, Воздвиження Хреста, Введення в храм та Різдво Христове… Отже, дванадцять. Зрозуміло, що Обрізання не є одним із цих дванадесятих свят, але глибоко шанується Церквою.
Чому ж воно проходить так непомітно? І взагалі, у цей день якось не відчувається нічого яскравого і феєричного. Причин цьому декілька. При великому світлі свята Різдва Господнього і при прийдешньому Хрещенні, Богоявленні, Трійці, – це Обрізання, утиснуте між ними, тьмяніє, як зірка при двох сонцях.
Йому навіть часу немає: 31 грудня (за старим стилем – прим. перекл.) віддається Різдво; 2 січня починається вже передсвято Хрещення. А на Обрізання залишається всього-на-всього один день: ані передсвята, ані післясвята немає. До цього додайте ще пам’ять такого великого світильника Церкви як Василь Великий; торжество на його честь теж «послаблює» Обрізання. А після перенесення Новоліття із 1 вересня на 1 січня, люди знають цей день саме як Старий Новий рік, а не як Обрізання. У кожному разі, у сприйнятті вірян це свято – одне з найбільш притінених. Начебто і не свято зовсім.
У чому ж справа? Я раніше і сам не замислювався над значенням Обрізання. Знав, звичайно, що в цей, восьмий день після Народження принесли Господа до Єрусалимського храму для здійснення над ним старозавітного чину, або таїнства, обрізання крайньої плоті. Пам’ятав, що в Старому Заповіті це служило знаменням укладення завіту людини з Богом. Бачив і на іконах, як священик стоїть перед тільцем Немовляти Господа з ножем, готовий зробити операцію обрізання плоті. Потім уже пригадував, що Господь дуже суворо вимагав виконання цього закону від іудеїв, – «обрізаний» вважався Божим, а «необрізаний» – язичником, як і у нас ділили людей на хрещених і «нехристів», нехрещених…
Але все це мені здавалося лише простим виконанням старозаповітного обряду, що не має ніякого стосунку до нас, християн. А зимові святки і не давали часу вдуматися у потаємний сенс цього дня.
Та вже одне те, що Господь благоволив прийняти обрізання (а обрізання в Старому Заповіті мало найбільше значення – як хрещення у християн) і, нарешті, те, що Церква встановила нам це свято, змушує задуматися.
Кожен, хто має намір жити за новими законами, спочатку повинен виконати старі. Це покаже, що він справді «законослухняна» людина, а не своєволець. Той має право встановлювати нове, хто виконав старе.
Господь прийшов встановити Новий Закон, і Він повинен був виконати Ветхий. І ось Він із самого Свого народження (обрізання – перше священнодійство у житті дитини) відразу ж починає виконувати закон. Законодавець першим підкоряється закону.
Якщо наш Господь виконував закон, то і ми, за прикладом Його, зобов’язані робити те ж саме. Тобто, перш, ніж досягати високих духовних вершин, ми зобов’язані спершу виконувати заповіді про діла; перш, ніж молитися своїми словами, потрібно виконувати церковний чин; перш, ніж дійти до свободи духу, потрібно навчитися дисципліні і смиренню; перш, ніж досягти безпристрасності, потрібно вести боротьбу з пристрастями і особливо з «власної волею»; перш, ніж дійти до досконалості любові, потрібно навчитися виконувати хоч якісь прохання влади, Церкви (наприклад, про пости). Одним словом, перш, ніж стати новозаповітною людиною, потрібно ще побороти в собі себе ветхого.
Господь, перш, ніж отримати в таїнстві Хрещення благодать Святого Духа, спочатку виконує закон. Для Христа Спасителя, Який воплотився від іудеїв і почав із них своє служіння, дотримання букви закону було особливо важливе. Іудеї й так були страшенними законниками. Вони, зрештою, і Господа розіп’яли тому, що Він здавався їм противником закону. І Христос мусив рахуватися із цим законництвом, як це пізніше робили і апостоли, інакше його і слухати не стали б. І «батьки» Господа – Йосиф і Пречиста Діва Марія – не могли вчинити інакше, як тільки «за законом», будучи праведними євреями. І Господь виконав всі приписи. Звичаї – велика сила, особливо, коли вони мають релігійне підґрунтя.
Людина древня повинна була виконувати закон, щоб врятуватися. Христос такої можливості не мав. Господь замість людини взяв на Себе виконання закону. А виконувати закон – значить проявляти смирення, слухняність Законодавцю Богу, значить – відректися від своєї волі. Виконанням закону Господь показав, що і перші люди могли б дотриматися заповіді Божої. А якщо не зробили цього, то винні самі перед Богом. А Син Його несе спокуту за їх же непослух. Він Хрестом заслужив владу клопотати перед Отцем про помилування тих, хто не дотримався закону і заповіді. Апостол Павло говорить про Христа: Він був послушливий аж до смерті. Нинішнє обрізання стало початком тієї Спокути. Утім, цим початком було вже саме народження Господа; обрізання – вже продовження цього добровільного спокутного подвигу – уже промовисто засвідчуючого про смерть, Хрест, Голгофу.
Отож, обрізання відбулося. Заповіт із Богом відновлений. Як ми знаємо із Євангелія (Лк. 2, 21), при обрізанні у восьмий день після народженні дитині давали ім’я. Це робив, зазвичай, батько новонародженого (у храмі), а перед тим, найчастіше, називала матір. Так, Єва сама дала ім’я Каїну, Лія – своїм синам, Яків та Рахіль – Веніаміну, Анна – Самуїлу, мати і батько – Іоанну Предтечі і т. д.
Імена давалися не випадкові, а із глибоким значенням. Зазвичай в імені означувалось здійснення чого-небудь довгоочікуваного або призначення дитини у подальшому житті. Господь прийшов для того, щоб врятувати людей. Тому як Його було інакше назвати, якщо не Спаситель? Очевидно? Безсумнівно. По-єврейськи Спаситель (Ісус) – Ієхошуа (або скорочено Ієшуа), що означає «Бог Спаситель».
Інакше кажучи, в імені Його одним словом названо те, що відбувалося справою, чином, обрядом – обрізанням як знаменням встановлення зв’язку Бога з людьми. Покликання Господа – в одному імені: Спаситель. Ісус – ім’я Йому.
Так новозавітне сплелося з старозавітним: прийшов Спаситель «ветхої» людини, щоб зробити її «новою»; Старий Заповіт переходить в Новий. І тепер зрозуміло, чому обрізання мусило стати першим святом після Різдва Христового: тут вузол Старого і Нового Заповітів, кінець одного і початок іншого. Це визначення усього майбутнього Його шляху. Тому й свято припало між Різдвом і Хрещенням. Звідси взаємозалежність подій: спочатку народження, потім означення Його служіння, і вже тоді вихід на проповідь – Хрещення.
А тоді, в Єрусалимському храмі, прихованого значення імені Ісус, крім Йосифа та Марії ніхто не знав. При народженні були пастухи, волхви; дізнався Ірод, книжники. А тут – тільки Йосиф, Марія, та ще священик, який здійснював обряд… Іменини Господні були таємними, сокровенними. І зміст свята такий же – «захований» між двома іншими великими подіями. Так нам відкривається, що нинішнє свято є «день Ісуса». Якщо Вознесіння є «день Спаса» – день Його як Уславленого Сина Божого, як Бога, то нинішній день є Його днем як Людини.
Нині Господь прийняв на Себе людське ім’я як «Син людський», нині Він «вписався» у наше «громадянство» земне, щоб потім приписати нас, при Вознесінні, до громадянства Небесного.
Нині особливо чітко видно, що Він – «наш»: називається, як і всі, як Немовля – безпорадний. Слава Божа ще не так помітна у Ньому. І обрізується – плотськи, по-людському… Він був зовсім, абсолютно, як і ми, Людиною.
Мимоволі приходить порівняння з нашими іменинами. У старі часи ім’я давалося теж у восьмий день, батьками або хрещеними. І у нас це «своє», сімейне, тихе свято. І у нас іноді давали імена зі значенням, а особливо – чернечі.
А тепер висновок: у день іменин Господа потрібно просити милостей у «іменинника», про Якого апостол Павло говорить, що Бог Отець після Вознесіння дарував «ім’я понад усяке ім’я, щоб імені Ісусовому всяке коліно вклонилося: небесне, і земне, і підземне; і всяк язик визнавав, що Господь Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця »(Фил. 2, 9 – 11).
Значить, цього дня – і ми повинні поклонитися Йому, як Господу, подякувати Йому, що прийшов заради нас, і просити головного, про що говорить Його Ім’я, і що робить Він у чині обрізання – врятувати нас.
Ісусе Спасителю – спаси нас!
СВЯТИТЕЛЬ ВАСИЛІЙ ВЕЛИКИЙ, АРХІЄПИСКОП КЕСАРІЇ КАППАДОКІЙСЬКОЇ
Святий Василь Великий народився близько 330 року в Кесарії. Із його сім’ї до лику святих зараховані мати Емілія (пам’ять 1 січня), сестра Макрина (пам’ять 19 липня) і брат Григорій (пам’ять 10 січня). Батько святителя був адвокатом, під його керівництвом хлопчик отримав початкову освіту, потім навчався у найкращих вчителів Кесарії Каппадокійської, де познайомився зі святим Григорієм Богословом (пам’ять 25 січня), а пізніше перейшов до школи Константинополя. Для завершення навчання святий Василь вирушив до Афін — тодішнього центру класичної освіти.
У Греції Василь Великий отримав всі доступні знання. Про нього говорили, що «він так вивчив усе, як інша людина не вивчає одного предмета, кожну науку він вивчив до такої досконалості, як ніби не вчився нічому іншому. Філософ, філолог, оратор, юрист, природознавець, мав глибокі пізнання в медицині, — це був як корабель, настільки навантажений вченістю, наскільки це можливо для людської природи».
В Афінах між Василем Великим і Григорієм Богословом встановилася найтісніша дружба, що тривала все життя. Близько 357 року святий Василій повернувся до Кесарії, де незабаром ступив на шлях аскетичного життя. Прийнявши хрещення від єпископа Кесарійського Діанія, він був поставлений читцем. Бажаючи знайти духовного наставника, він відвідав Єгипет, Сирію, Палестину. Наслідуючи подвижників, святитель повернувся в Кесарію і оселився на березі річки Іріс. Навколо нього зібралися ченці. Сюди ж Василь запросив і свого друга, Григорія Богослова. Вони подвизались у суворому воздержанні; тяжко працюючи фізично, вивчали творіння найдавніших тлумачів Священного Писання. У царювання Констанція (337 — 362) поширилося псевдовчення Арія. Церква закликала до служіння Василя і Григорія. Святий Василь повернувся до Кесарії, де в 362 році був висвячений у сан диякона, в 364 році — у сан пресвітера. При імператорі Валенті (334 — 378), прихильникові аріан, у важкі часи для православ’я, до святого Василія перейшло управління церковними справами. У цей час він склав чин Літургії, «Бесіди на Шестоднев», а також книги проти аріан. У 370 році Василь був зведений єпископом на Кесарійську кафедру. Він прославився своєю побожністю, глибоким знанням Священного Писання, великою вченістю, працями на благо церковного миру і єдності. У час постійних небезпек святий Василій підтримував православних, стверджуючи їхню віру, закликаючи до мужності і терпіння. Все це викликало люту ненависть аріан. Навіть усі свої особисті кошти він використовував на користь бідних: створював богадільні, будинки для подорожніх, лікарні, влаштував два монастирі — чоловічий і жіночий.
Аріани усюди переслідували його. Святому Василію погрожували убивством, розоренням, вигнанням, тортурами. Він же сказав: «Смерть для мене — благодіяння. Вона скоріше приведе мене до Бога, для Якого живу й працюю».
Хвороби, тяжка праця на грані з подвижництвом, подвиги воздержання, турботи пастирського служіння виснажили сили святителя. 1 січня 379 року, у віці 49 років, він відійшов до Господа. Церковне шанування пам’яті святителя стало відбуватися одразу. Сучасник Василя Великого, єпископ Амфілохій, так оцінив його заслуги: «Він належить не одній Кесарійській Церкві, і не тільки в свій час, не одним одноплемінникам своїм був корисний, але й у всіх країнах і градах всесвіту, і всім людям приносив і приносить користь, і для християн завжди був і буде вчителем спасительним».
У Константинополі довго відбувалися суперечки про те, кому з трьох святителів слід віддавати більшу пошану. Частина вірян звеличувала святителя Василія, інша стояла за Григорія Богослова, треті почитали святителя Іоанна Златоуста.
Від цього серед християн відбулися церковні розколи: одні називали себе василіанами, інші — григоріанами, треті — іоанітами.
З волі Божої 1084 року митрополиту Євхаїтському Іоанну з’явилися три святителі і, оголосивши, що вони рівні перед Богом, повеліли припинити суперечки і встановити загальний день святкування їх пам’яті.
Підготовлено за матеріалами сайтів: “Азбука віри” та “Православ’я і світ“
Идет загрузка ...