ПРИТЧА ПРО СІЯЧА
Сьогодні, дорогі браття та сестри, для нашого навчання в євангельському читанні нам запропонована притча у якій розповідається про наступну розповідь Спасителя. Вийшов чоловік сіяти зерно і коли він сіяв то зерно падало на різну землю, одне зерно впало при дорозі, люди потоптали його і птахи поклювали його і воно не дало ніякого плоду. Ще інше зерно впало на землю кам’янисту, яка була в камінні і шар землі був не великий і це зерно проросло, а так як воно не мало глибокого коріння, то воно зразу засохло. Іще інше впало на землю де ріс терен, і коли це зерно проросло і почало рости, то на стільки багато було терну, що цьому зерну не було можливості вирости і дати плід. А ще інше зерно впало на добру землю і принесло гарний плід. Це зерно принесло плід у сто крат, у шістдесят та у тридесят крат.
Учні запитали Господа, що значить ця притча, що означає зерно яке впало у перше, друге, третє та четверте місце? І Господь відповідає їм роз’яснюючи цю притчу розкриваючи глибокий зміст зерна та почви – з Евангельської притчі. Під чоловіком, який сіяв зерно Свята Церква роз’яснює, що це сам Господь наш Іісус Христос. Під зерном треба розуміти слово Боже, яке Господь приніс, коли прийшов на землю. Під землею потрібно розуміти людей, їх серця. Коли серце добре, воно боїться всякого гріха, всякої неправди, старається стяжати усі добродєтєлі у такому випадку і земля добра. Коли серце лукаве і наповнене гріхом у такому випадку і земля погана і нічого доброго не дає. Ми уже чули, що перше зерно впало при дорозі і воно було покльоване птахами. Зерно яке впало при дорозі, дорогі браття та сестри, означає те що для всіх нас проповідується Слово Боже, всі ми живемо у цьому світі, але на превеликий жаль багато людей, які нас окружають і багато хто з нас не слухає Слово, а якщо і слухає то пропускає мимо вух. Воно не торкається серця людини. Часто можна почути , що людина ходить до Церкви, молиться і старається, а з другої сторони повертаючись до дому вона забуває про ці настанови, забуває про настанови Матері Церкви. Вона починає жити і її життя не відрізняється від всіх не віруючих людей. Часто приходиться чути слова, що «живу так, як всі, нічим не відрізняюсь від сусіда, свого ближнього» З реклам можна побачити гасла – «живи на повну», на яку «повну»? Ми повинні пам’ятати, що наше життя дано нам не для того, щоб насолоджуватися земними благами, а це тимчасове життя дане нам для того, щоб підготувати свої безсмертні душі для вічного блаженства, для вічного життя. Але коли людина слухає Слово Боже, чує заповіді або уже знає їх, але не приміняє їх у своєму житті, то вона уподобляється цьому першому зерну, яке впало при дорозі і тоді птахи клюють його. Під птахами тут розуміється – демони, нечисті духи, які у цьому світі спонукають нас на гріх і стараються нас звести з цієї спасительної стежки, яка веде до спасіння.
Друге зерно впало на камені, де було не багато землі, воно хоча і проросло, але у скорому часі засохло і не принесло плода. Цьому зерну уподобляються люди, які слухають Слово Боже і почувши його охоче бажають виконувати його, але тільки коли вони знаходяться в окружіні невіруючих людей, які ісказили віру, до них можна віднести сектантів, єретиків, то вони тоді нічого проти не мають, коли поноситься Слово Боже і при цьому мовчать. Тобто вони тут з одної сторони хочуть спасатись, а з другої сторони вони своїм життям не хочуть підтвердити, що вони є дійсно істинні православні християни. Можна привести приклад, коли були Радянські часи, коли було гоніння на Церкву, то люди з одної сторони дехто крадькома їхали в інші села і міста помолитись у церкві. Але коли питалися їх чи відвідуєте ви церкву, то зазвичай відповідь була: «ні» і Христа ми не ісповідуєм. Але якщо тільки зразу ж, якісь маленькі перепони вони відрікаються від Слова Божого.
Третє зерно впало, як ми чули, між терен, зерно проросло, але цей терен заглушив його і воно не принесло плода. Під цим зерном розуміються люди, як живуть у цьому світі слухають Слово Боже, але прив’язані дуже сильно до цього земного життя. Прив’язанні вони до цього земного маленького багатства навіть хто прив’язаний більше любов’ю до дітей, жінки, ніж до Бога тоді така людина також уподобляється цьому зерну. Тому що це все мирське, що нас оточує, воно в деякій мірі не дає нам повністю пізнати Бога, як що ми прив’язуємся всім серцем до всього земного. Людина ніби і старається, але це все мало дає можливості тратити свій час на своє спасіння, тому що ми всі з вами чітко знаємо, що живучи на цій землі кожен має свій дім, кожен має свій город і переповненні не скінченною роботою. За цією буденністю часто не маючи часу відвідати храм Божий оправдовуємся різними життєвими обставинами. Саме головне за таким принципом проживаємо усе своє життя. Тобто все що трапляється, коли ми не будемо це все спиняти не будемо ми більше часу приділяти своїй душі, то ми будемо уподоблятися тому зерну, яке росте між тереном.
Четверте зерно впало в добру землю, в якій проросло і принесло гарний плід. Але воно принесло різний плід — в сто розмірів, шістдесят і тридцять . Під цим зерном розуміються люди, які живучи разом з нами у цьому житті стараються більше часу присвятити своїй душі, своєму серці. Кожен день вони стараються зробити аналіз життя, очищати свої гріховні помисли. Старатися кожен день бути кращими, бути добрішими і жити з усіма в любові. Кожен день думають над своїм удосконаленням у духовному житті. І такі люди приносять плід сто крат. Люди, які трудяться, але є ліниві, то приносить шістдесят, а хто і тридцять крат.
Ця притча, дорогі браття та сестри, повинна бути сьогоднішнім уроком, прикладом для нашого всього життя. Тому що це проростання зерна воно символізує наший духовний ріст. Ми знаємо, коли сіємо зерно воно не зразу проростає, а спочатку дає паросток, потім іде стебло, через певний час появляється колосся, яке і приносить нам плід. Так само і в духовному житті все відбувається помаленьку. Спочатку людина дізнається про Господа, дізнається про Церкву, заповіді Божі і про все інше, що необхідне для її спасіння. Потім приходить думка, як це все потрібно виконувати. Після думки з’являється бажання, щоб жити з Богом, щоб постійно перебувати в Христі і це бажання, коли ми дійсно його виконуємо воно приносить гарний плід. Потім в кінці притчі Господь сказав: «кто имеет уши слышати да слышыт», тобто хто має вуха чути то нехай чує тому що всі ми маємо вуха чути і всі добре чуємо.
Всі ми добре чуємо, всі новини про все що відбувається в світі, чуємо ми всякі і не потрібні новини, чуємо і мирські пісні. Але чуємо ми і Слово Боже і йдемо до Церкви. Коли чуємо проповіді і читаємо духовну літературу з нього також почерпаємо слово Боже. І ці слова: «имеяй уши слышати да слышит», являються застереженням Господа для нас, тому, що ми все це прекрасно чуємо і саме перше ми повинні не тільки чути Слово Боже, а повинні жити ним, а також виконувати його.
Тому, дорогі браття та сестри, в сьогоднішній воскресний день почувши цю Євангельську розповідь ми всі собі візьмемо урок на подальше наше життя. Всі ми з Божою допомогою постараємся підготувати добру землю, підготувати свою душу,підготувати своє серце, наповнити його всіма чеснотами. Щоб це зерно – слово Боже, яке Господь посіяв у нас, проросло і принесло гарний плід і привело нас до життя вічного. Амінь
Підготовлено за матеріалами сайтів “Азбука віри”
Идет загрузка ...