Галерея

Архіпастирський візит у неділю 19 вересня, чудо Архангела Михаїла

19 вересня, Свята Православна Церква традиційно вшановує Архангела Михаїла, згадуючи диво, звершене ним колись у місцевості під назвою Хони. Божественну Літургію в соборі Різдва Богородиці очолив Митрополит Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій. Його Високопреосвященству співслужив благочинний округу протоієрей Михаїл Терещенко. Перед літургією було прочитано акафіст Архангелу Михаїлу. Напередодні в суботу ввечері було відслужено всеношну.
На божественній літургії, Митрополит Амвросій, здійснив, таїнство Хиротонії ( Священства), рукопоклав диякона у сан священника, а іподиякона у диякона.

ПРИТЧА ПРО ВИНОГРАДНИК І ВИНОГРАДАРІВ

Упродовж усього Великого Посту і тижнів, що йдуть за Великоднем і П’ятидесятницею, ми читаємо євангельські уривки про те, як Господь проявив Свою милість, і Свою любов, і Свою рятівну силу в людському роді; читаємо про давнє і читаємо про євангельське.

І ось сьогодні, ніби перериваючи цей ряд урочистих, радісних читань, постає перед нами дуже страшна євангельська оповідь: розповідь про виноградарів, які виявилися зрадниками.

Ця притча відображає нам всю історію людського роду; але в контексті того, що було раніше прочитано, вона нам ще говорить про ту страшну, в найсильнішому сенсі цього слова, страшну невдячність, яку не тільки людство, але всі ми проявляємо по відношенню до Бога: перед лицем всієї Його любові, перед обличчям всіх Його чудес, всього того, що Він зробив, ми залишаємося байдужі й егоїстичні, думаємо про себе, не думаємо про ближнього, ще менше думаємо про Бога: невдячність, зосередженість на собі, на тому, що кожному з нас хочеться, і миле, і здається потрібним. Сьогоднішнє євангельське читання говорить нам, що створив Господь цілий світ – прекрасний, чудовий, огородив його Своєю фортецею і Своїм провидінням, все приготував в ньому, щоб він був місцем Царства Божого, тобто Царства взаємної любові, Царства радості. І ми знаємо, що ми, люди, зробили з цього світу: місце, де страшно жити, де ллється кров, де відбуваються нелюдські, жорстокі вчинки – і не тільки в широкому, світовому масштабі, але в масштабі родини, в масштабі парафії, в масштабі кола близьких друзів.

Господь з покоління в покоління посилав Своїх вісників: патріархів, пророків, ангелів, посилав апостолів і проповідників, Предтечу, Сам прийшов нагадати нам, що світ створений для любові. І так само, як у казці, виноградарі взяли, вивели з виноградника і вбили сина, так і людство поставилося до втіленого Сина Божого. І коли я кажу «людство», я говорю не про інших, а про нас самих, тому що нам життя вручено, щоб з нього зробити торжество любові, братерства, гармонії, віри, радості, а ми цього не робимо, тому що думаємо тільки про себе самих…

У відповідь на все, що зробив для нас Бог: створив нас, відкрив себе нам, вилив на нас всю Свою любов, дав нам Сина Свого на життя і на смерть – ми не реагуємо майже нічим, окрім миттєвим «Спасибі!» – і таким же миттєвим забуттям.
Ось про що нам говорить сьогоднішнє Євангеліє: озирніться на все, що ви чули впродовж усього Посту, що ви бачили в ніч Воскресіння Христового, що було сказано вам в наступні тижні усіма святими, святими землі Руської, святими вашого краю перед Євангелієм про любов і про людяність! Погляньте на усе це і поставте собі питання: Чи не виноградар я, чи не той я, хто кожного разу, коли Христос вступає в моє життя, кожен раз Його усуваю: Відійди з мого шляху, вийди з мого життя – я хочу бути богом, господарем, я хочу правити всім…

Так говорить кожен з нас: не так зухвало, не так богохульно, але вчинками, але словом гнилим… Нам треба схаменутися; я багато разів говорив, що ми врятовані, бо Богом улюблені – але не тільки любов’ю Божою, а й нашою відповіддю на цю любов! Якщо ми хочемо тільки пожати плоди Хреста, розп’яття страсних днів, і нічого Богу не віддати і нічого не віддати ближньому, за якого Бог помер, крім миттєвої згадки, то ми чужі тому, що Господь для нас зробив…

Станьмо ж перед судом сьогоднішнього Євангелія, попередження, нагадування і поставмо собі питання: Де моя подяка? Чи втілюю я її, не тільки в слова, які теж говорю так рідко, але й у вчинки?.. Зробімо над собою суд і почнімо нове життя. А вдячність Богу полягає в тому, щоб бути Йому радістю і ближньому нашому зміцненням, порятунком і радістю… Почнімо сьогодні приносити плоди того, що ми сьогодні від Бога, Христом, почули.

Підготовлено за матеріалами сайту «Українська правослана церква».

Чудо Архангела Михаїла

Тепер це територія Туреччини, а в далекому IV столітті ця місцина була частиною однієї з областей Візантійської імперії, яка звалася Фрігією. І хоча офіційно християнство тоді вже було визнано як легітимна релігія, життя віруючих не було легким – особливо в оточенні язичників.

Усе сталося поблизу Ієраполя. Колись у тій місцевості було знайдене джерело, яке прославилося дивовижними зціленнями. Одному чоловікові, тоді ще язичнику, уві сні з’явився архістратиг Божий Михаїл та сповістив, що німа дочка отримає дар розмовляти, щойно скоштує води з джерела. Так і сталося. Після чого вдячний за зцілення доньки чоловік увірував усім серцем, хрестився разом з усією сім’єю та побудував на тому місці храм в ім’я архангела Михаїла.

Люди почали приходити до джерела, і багатьом із них Бог дарував одужання. Чимало зцілених були язичниками, але, відчувши благодать Божу, вони приймали хрещення. Сприяв цьому і служитель, який жив при Михайлівському храмі. Звали його Архип. Понад 60 років проповідував він Євангеліє не лише словом, а й насамперед власним прикладом.

Але у християнства та його послідовників знаходились ненависники в усі часи. Ті з язичників, які не хотіли змінювати власне життя, оголосили праведника своїм першим ворогом, а храм вирішили зруйнувати. Задля цього вони спробували з’єднати гирла двох гірських потоків, направивши їх на церковну споруду.

Архип не мав змоги завадити їм, а втікати з храму він не збирався, тож йому не залишалося нічого іншого, як молитись. І коли дві річки вже злилися в єдиний бурхливий потік та понеслись на Михайлівський храм, несподівано видимим чином з’явився його небесний покровитель Архістратиг Михаїл, ударив своїм жезлом в кам’яну гору, і, зробивши в ній велику розщелину, скерував туди потік води.

Язичники, які спостерігали за дивом на власні очі, з жахом розбіглися, а місце те відтоді було названо Хони, що в перекладі означає «ущелина».

***

Іноді ми впадаємо у розпач, коли дивимося на криваві наслідки війни, яка зараз триває на Сході України. Та однак варто пам’ятати: справжнім ініціатором будь-якої ненависті, жорстокості та кровопролиття в усі часи був і залишається диявол, ворог роду людського, і руками засліплених ним людей, він намагається досадити Богові.

Колись архістратиг Михаїл уже переміг його, а в IV столітті, у відповідь на молитву праведника підтвердив цю перемогу дивом, про яке ми нині згадуємо. Тож не засмучуймось, споглядаючи акти ненависті до Правди Божої та до найдосконалішого Божого творіння –людини, адже остання перемога буде за Богом та за вищими небесними силами на чолі з Архістратигом Михаїлом, цим дивовижним та найвідданішим головнокомандувачем армії Ангелів.

Підготовлено за матеріалами сайту «Православ’я в Україні».

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *