7 квітня Благовіщення Пресвятої Богородиц

БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Благовіщення означає «блага» або «добра» звістка. У цей день Діві Марії явився Архангел Гавриїл і сповістив Їй про прийдешнє народження Ісуса Христа — Сина Божого і Спасителя світу.

До 14 років Пресвята Діва виховувалася в храмі, а потім, згідно із законом, повинна була залишити храм, як повнолітня, і або повертатися до батьків, або взяти шлюб. Священики хотіли видати її заміж, але Марія оголосила їм про свою обіцянку Богові — залишитися назавжди Дівою. Тоді священики заручили Її з далеким родичем, вісімдесятирічним старцем Йосифом, щоб він піклувався про  Неї і охороняв Її дівоцтво. Живучи в Галілейському місті Назареті, в будинку Йосифа, Пресвята Діва Марія вела таке ж скромне і відокремлене життя, як і при храмі.

Через чотири місяці після заручин, Ангел явився Марії, коли Вона читала Священне Писання і, увійшовши до неї, сказав: « рáдуйся, благодатная: Господь съ тобою: благословена ты въ женахъ (тобто сповнена благодаті Божої — дарів Святого Духа)». Архангел Гавриїл сповістив Їй, що Вона сподобилася найбільшої благодаті у Бога — бути Матір’ю Сина Божого.

Марія в подиві запитала Ангела, як може народитися син у тієї, яка не знала чоловіка. І тоді Архангел відкрив Їй істину, принесену від Всемогутнього Бога: «Духъ святый найдетъ на тя, и сила вышняго осѣнитъ тя: тѣмже и раждаемое свято наречется Сынъ Божiй». Збагнувши волю Божу і цілком віддаючи Себе їй, Пресвята Діва відповідала: «се раба Господня: буди мнѣ по глаголу твоему».
Та подія, що називається Благовіщенням, означає зачаття Ісуса Христа, —нагадує професор богослов’я диякон Андрій Кураєв. — Дією благодаті Божої в лоні Марії почався розвиток нового людського життя. Не від Бога-Отця зачала Марія, не від Архангела Гавриїла і не від свого нареченого чоловіка Йосифа. Цинічні «фізіологічні» аргументи краще залишити при собі — християни не гірше скептиків знають закони біології, а тому і говорять про диво. І диво полягає не стільки в тому, що Діва, Яка не знала чоловіка, стала виношувати Дитину, але що Сам Бог ототожнив Себе з Цією Дитиною і з усім, що відбудеться в Її житті. Бог не просто вселяється в Діву. Через архангела Гавриїла Він (Вседержитель, Владика і Господь) смиренно просить згоди тієї дівчини. І тільки тоді, коли Він чує людську згоду — так буде мені по слову Твоєму, — лише тоді Слово стає плоттю. Так починається Євангельська історія. Попереду — Різдво і втеча в Єгипет, спокуси в пустелі і зцілення одержимих, Тайна Вечеря і арешт, Розп’яття і Воскресіння…».
Історія Благовіщення Пресвятої Богородиці

Датою Благовіщення як на Заході, так і на Сході вважається 25 березня. Ця дата відстоїть рівно на 9 місяців віддалена від 25 грудня, яке з IV століття спочатку на Заході, а потім на Сході вважається днем Різдва Христового. Крім того це число узгоджується з уявленнями древніх церковних істориків про те, що Благовіщення і Великдень, як історичні події відбулися в один і той же день року.
Вперше ця дата з’являється в творах західних авторів III століття Тертуліана і священномученика Іполита Римського як день Розп’яття Спасителя за римським календарем (ще в VI ст. св. Мартін з Браги писав, що багато галльських єпископів уважали Великдень сталим святом). При цьому священномученик  Іполит на підставі зіставлення ряду біблійних віршів і буквального їх тлумачення стверджував, що Різдво Христове відбулося через 5500 років після створення світу.

Джерела Благовіщення

Переконання про 5500-літній вік творіння до часу пришестя у світ Спасителя і про збіг дат створення світу і пришестя Христа у плоті перейшло в александрійську традицію, але тут вирішальною стала не дата Різдва Христового, а Благовіщення: свт. Афанасій Великий писав, що Христос втілився в утробі Діви на 25-й день березня, тому що в цей день спочатку Бог створив людину.

З V століття місце дати Розп’яття зайняла дата Воскресіння, а час земного служіння Спасителя від Втілення до Воскресіння стало вважатися кратним цілому числу років.

У візантійській традиції дата 25 березня має величезне значення — це день не тільки Благовіщення, а й створення світу, і Воскресіння Христового; від неї відраховуються дати інших свят: Різдва Христового, Зачаття і Різдва св. Іоанна Предтечі.
День Благовіщення нерідко вважався днем початку церковного або навіть цивільного року як на Сході, так і на Заході. Переконання про збіг історичної дати Воскресіння Христового з 25 березня привело до того, що цей день отримав назву “Киріопасха” (Киріопасха — пануюча тобто, справжня), Великдень; іноді зустрічається неправильна етимологія — Господня Пасха). Зараз Киріопасхою називають збіг свят Великодня і Благовіщення, що трапляється раз на кілька років.

В Україні у зв’язку з використанням Церквою юліанського календаря 25 березня випадає на 7 Квітня, за григоріанським календарем.

Зображення Благовіщення трапляються вже серед розписів катакомб 2-ї половини II — 1-ї половини III століть, проте, можна з великим ступенем імовірності стверджувати, що встановлення особливого свята Благовіщення відбулося не раніше IV століття.

Відкриття св. рівноапостольною Оленою на початку IV ст. святих місць земного життя Господа Ісуса Христа і розпочате нею будівництво храмів на цих місцях (зокрема, в Назареті) викликали зростання інтересу до події Різдва Христового і таємниці Втілення; можливо, з цим пов’язано і встановлення Благовіщення як окремого свята. На початку VIII ст. вірменський автор Григор Ашаруні писав, що свято Благовіщення було встановлене свт. Кирилом Єрусалимським, тобто в 3-й чверті IV ст.

Оскільки відомості про константинопольське богослужіння V-VI ст. нечисленні, нічого певного про святкування Благовіщення в цей період в Константинополі стверджувати не можна, але вже до кінця VII ст. — це один із найбільш шанованих тут свят. Всі візантійські пам’ятки VIII і наступних століть називають Благовіщення серед найважливіших свят; богослужіння Благовіщення незмінно відзначається 25 березня. На Заході відомості про свято Благовіщення датується приблизно тим же часом, що і на Сході. З творів західних отців Церкви і письменників відомі проповіді на Благовіщення, приписувані латинським авторам V ст. блаженному Августину, святим Петру Хрисологу і Леву I Великому. Однозначно про літургійне шанування дня Благовіщення говориться в Liber Pontificalis часів Папи Сергія I (687-701), де Благовіщення входить у число 3 свят, присвячених Божій Матері, коли в Римі відбувалася урочиста процесія.
Назва свята в давнину не було стійкою, сучасна грецька назва “евангелісмос” з’являється лише з VII ст. У творах древніх авторів зустрічаються назви: грец. “День вітання”, “сповіщення” або “день / свято Благовіщення”; лат. “Annuntiatio angeli ad beatam Mariam Virginem” (Благовіщення ангела до Блаженної Діви Марії), “Mariae salutatio” (Маріїне привітання) і ряд інших, подібних за змістом назв. Благовіщення сприймалося і як Господнє, і як Богородичне свято. На відміну від Православної Церкви, де Благовіщення вважається одним з найважливіших свят (повна назва — Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії), в католиків — це свято другого класу (повна назва Annuntiatio beatae Mariae Virginis — Благовіщення Блаженної Діви Марії).

Підготовлено за матеріалами сайту «Православ’я в Україні»