Сьогодні, 14 березня, у Прощену неділю літургію в соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко.

За Божественною літургією цього дня читається уривок з Нагорної проповіді Спасителя (з Євангелія від Матфея), де Господь говорить на необхідності прощення наших ближніх: як ми прощаємо своїх ближніх, так і Отець небесний простить нам наші гріхи, якщо ж не прощаємо ближніх – то і Бог не простить нас. За богослужінням були піднесені особливі молитви про припинення епідемії та про лікарів, які борються за життя і здоров’я хворих.
“У неділю перед Великим постом Церква згадує вигнання Адама з Раю. Наші прабатьки через непослух втратили чистоту та здатність спілкуватись з Богом. Розум Адама і Єви затьмарився і вони не відразу усвідомили своє падіння. Адам бажав виправдати себе і звинувачував Єву і навіть самого Бога. Єва перекладала вину на змія. Опинившись поза райським блаженством, перші люди відчули віддаленість від Бога і свою тлінність без Бога. Це стало початком покаяння. Церква пропонує своїм членам поміркувати над цими подіями напередодні Великого посту, адже вони стосуються усіх. Кожному потрібно усвідомити свою неповноцінність без Бога та вибачити ближніх. Без цього християнин не прийде до покаяння, а саме покаяння є головною метою посту.”  – митрополит Онуфрій.

В цей останний день Сирного тижня православні християни заговляються на Великий піст.

Прощена неділя

«Вустами великих пророків Нафана, Іони, Давида та інших Слово Боже закликало і закликає нас до покаяння. Предтеча Господній Іоан і Сам Господь наш Ісус Христос додали до цього заклику: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» (Мф. 3, 2; 4, 17).

Великий піст, у період якого ми вступаємо, є часом покаяння і наближення до нашої земної і небесної Пасхи — нашого позбавлення, до Царства Небесного. Великий піст — це час покаяння та очищення. Без покаяння немає очищення, а без очищення немає спасіння. Покаянням виправдався митар, отримала пробачення грішниця, покаяння відкрило розсудливому розбійнику райські двері, покаянням апостол Петро, який відрікся від Спасителя світу, був відновлений у апостольській гідності.

Істинному покаянню передує, згідно вченню Церкви, одна необхідна умова — прощення образ і примирення. Усі ми живемо в суспільстві, разом трудимося, йдучи нашим життєвим шляхом.

У кожного з нас по-своєму будуються відносини з людьми. Про декого з ближніх ми думаємо: «До чого ж важка для мене ця людина, випадково (а насправді, Промислом Божим) поставлена біля мене». А хтось так само думає про нас. Але як би там не було, ми йдемо всі разом, а тому зобов’язані триматися одне одного. Ми повинні розуміти кожного і допомагати ближньому, бо, тільки носячи тяготи інших, можна виконати Закон Христовий (Гал. 6, 2).

Вступаючи в період Великого посту, спробуємо, браття і сестри, стати стерпними для оточуючих, а якщо вистачить на те сил, то і добрими супутниками один одному. Чим ближче ми підходимо до Царства Небесного, тим більше наближаємося до Живого Бога та один до одного. Таким чином унеможливлюються наші байдужість і злопам’ятство. Тільки той, хто любить іншого, виконав Закон Христовий (Рим. 13,8).

Чому ж треба прощати своїх ближніх? Прощення гріхів передбачає Закон Євангелія, це веління Самого Господа. «Якщо ви, — говориться у Святому Письмі, — прощатимете людям їхні провини, то і вам простить Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провин їх, то і Отець ваш не пробачить вам провин ваших» (Мф. 6, 14-15). «Отже, — говорить у іншому місці Слово Боже, — у всьому, як хочете, щоб із вами чинили люди, так чиніть і ви з ними» (Мф. 7, 12): хочете бути прощеними — прощайте; бажаєте, щоб Вас любили — любіть; хочете бути не скривдженими — не кривдьте інших.

Так і в молитві Господній, яку нам дав Сам Бог, ми просимо: «І пробач нам борги наші, як і ми пробачаємо боржникам нашим» (Мф.6,12). І якщо ми не прощаємо боргів нашим боржникам, то, вимовляючи слова цього прохання, ми говоримо неправду перед Богом. Така молитва не принесе нам ні миру, ні Божого благовоління.

У чому ж треба прощати наших ближніх? У всьому, що на досвіді розуміємо і відчуваємо на собі, що нас ображає і заподіює біль. Усе це необхідно викорінювати. Тільки у взаємному смиренні, взаєморозумінні і всепрощенні можливо для людини знайти душевний мир і вступити на шлях покаяння, наближаючись до Бога.

Ворожнечу між нами породжує гріх, з яким необхідно боротися. Гріх, по вченню святих отців, — вогонь, що горить: у міру зменшення горючої речовини вогонь згасає, у міру добавки — ще з більшою силою розгорається. Усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом і людьми, вступаючи у Великий піст, зменшимо ж, браття і сестри, горючу гріховну речовину — образи один на одного; будемо намагатися влаштувати своє життя згідно зі словами святителя Димитрія Ростовського: «Зранку в молитві будь серафим, у праці — херувим, у поводженні зі всіма — ангел».

На шляху всепрощення зустрічається багато перешкод. Головна з них — наша самолюбність і сатанинська гордість. Шкодить у цій добрій справі також ворог нашого спасіння — диявол. Але в порівнянні з тими засобами і можливостями, якими ми володіємо, ці перешкоди — ніщо. З нами завжди Бог і Його всесильна допомога, благодать Святого Духа, покровительство ангелів, молитовне заступництво святих угодників. З нами Бог! А що може бути більше, міцніше і надійніше цього?

Усвідомлюючи це, підійдемо до відповідального моменту в нашому житті. Вирвемо зі свого серця усілякі образи, від душі пробачимо наших ближніх і дальніх — і тоді простить нас Бог.

«Господи Боже, виведи наші душі з єгипетського гріховного полону, введи нас до очистительної пустелі спасительного посту, керуй нами вогненним стовпом Твоєї Божественної правди і невимовного милосердя, живи нас манною Твоєї Божественної Євхаристії і введи нас до Ханаану чистоти і святості». Амінь.

Митрополит Володимир Сабодан