Сьогодні, 22 березня, у третю неділю Великого посту, Хрестопоклонну, літургію в соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко. Цей день – середина святої Чотиридесятниці, сорокаденного посту. Щоб укріпити духовні сили вірян, які проходять Великий піст, на всеношній цього дня на середину храму виноситься Хрест Господній. Також в цей день, православна церква згадує пам’яті 40 мучеників Севастійських.
За Літургією була піднесена сугуба молитва про мир в Україні та єдність Православної Церкви. З благословення єпархіальних Преосвященних у зв’язку з карантинними заходами щодо недопущення поширення епідемії коронавірусу, в соборі відбулось читання посилених молитов про запобігання поширенню небезпечних вірусних захворювань.
Цієї неділі православні входять у часовий простір Хрестопоклонного тижня — третьої неділі Великого посту, що знаменує собою середину Святої Чотиридесятниці.
Кожен тиждень Великого посту – наче сходинка на шляху духовного вдосконалення.
У першу неділю ми святкували Торжество Православ’я – свято перемоги апостольського сповідання віри Христової у всій її повноті. «Образу Твоєму покланяємось, Благий» – співалося в церквах на знак того, що, вшановуючи рукописні образи Христові, ми вклоняємося Первообразу та визнаємо, що Бог воістину втілився задля нашого спасіння.
Друга неділя нагадувала нам про преподобних отців Києво-Печерських, які є для нас взірцем подвигу посту, та про нетварне Фаворське світло і святого Григорія Паламу, який задля того, щоб побачити це світло, не лише закликав кожного з нас до внутрішньої серцевої молитви, а й сам був великим подвижником.
Третя неділя Великого посту знаменує собою середину Святої Чотиридесятниці та зветься Хрестопоклонною.
В релігійній літературі є гарне порівняння: наче прочанин, який втомився від довгої дороги, відпочиває під деревом, що розкинуло свої крони, так і православні, звершуючи духовну подорож до Великодня – Світлого Христового Воскресіння, знаходять в середині цього шляху «Древо Хресне», щоби під ним набратись сил для подальшого руху.
Слід відзначити, що літургічні особливості цієї неділі аналогічні особливостям дванадесятого свята Воздвиження Хреста Господнього. У цей день ми приходимо в храм вшанувати Хресні Страждання Господа, прославити Його Славне Воскресіння. Та для багатьох постає проблема: як не «проґавити» головний момент богослужіння, щоб поклонитися Хресту, на якому Господь звершив наше спасіння. Для когось Хрест – це символ жорстокої страти, або один із релігійних артефактів.
Для християн – це найдорожча святиня, яку зазвичай носять біля серця. І невипадково: адже саме Хрест засвідчує міру любові Бога до людини. Любові – навіть до смерті. Ця любов Божа перетворила знаряддя вбивства на засіб Спасіння у Вічності.
Величний момент виносу Животворящого Хреста настає на Великому Славослів’ї: при співі «Святый Боже, Святый Крепкий, Святый Безсмертный, помилуй нас» звершується триразове кадіння престолу, після чого проходить урочиста процесія виносу Хреста Господнього через північні врата вівтаря на середину храму. Коли церковний клір співає «Кресту Твоему поклоняемся, Владыко, и Святое Воскресение Твое славим», священнослужителі разом із вірянами триразово поклоняються Чесному Древу.
Святий Хрест залишається на середині храму для поклоніння впродовж усієї хрестопоклонної седмиці, аж до п’ятниці, коли перед початком Літургії Передосвячених Дарів заноситься назад у вівтар.
Ще однією особливістю цього богослужіння є помазання вірян єлеєм; воно відбувається після виносу та поклоніння Чесному Хресту, а не так, як завжди, на полієлеї.
Та самих тільки знань про літургічні особливості богослужіння неділі Хрестопоклоної замало. Чи можливо вклонятися символу страждань Господа нашого та не усвідомлювати самої сутті Хреста як спасительної сили людської природи? Спасіння всього роду людського звершується на Хресті. «Через хресну смерть нам відкривається вічне життя», – говорить відомий богослов Георгій Флоровський.
За смертю обов’язково слідує воскресіння, якби не було так, то смерть Боголюдини була б марною. «Якщо нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес. А якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша», – говорить апостол Павел (1 Кор. 15:13-14). Тому смерть Христа Спасителя потрібно розглядати в Світлі Його Славного Воскресіння.
Сила Хресної смерті в тому, що це смерть Боголюдини, а не простої людини. Як говорить святитель Кирил Єрусалимський, «страждала і трудилася подвигом терпіння не людина малозначуща, але Бог, Який воплотився». Тому це була смерть Слова Втіленого, і тому за смертю послідувало Воскресіння.
Дивлячись на Хрест нашого Спасителя ми плачемо і радіємо. Плачемо, що саме «я» своїми гріхами розпинаю Христа, що саме «я» вбиваю цвяхи в Його Пречисті руки; і радієм, бо не дивлячись ні на що, Іісус Христос спасає «мене», мирить «мене» з Богом. Прослідкуйте за логікою роздуму – всі мої гріхи особисто мене ставлять перед Богом. Чудово сказав з цього приводу вищезгаданий Георгій Флоровський: «кожен повинен з’єднатися з Христом особисто і вільно – у згоді вірувати, у згоді любити».
Господь прийняв смерть за нас і в «єдиному тілі примирив нас з Богом посередництвом Хреста, убивши ворожнечу на ньому» (Єф. 2:16). Тому саме на поприщі Великого посту Церква пропонує нам згадати Голгофу, згадати страсті Христові, поклонитися Хресту на якому Бог-Слово звершив наше спасіння, прийняв смерть заради нашого життя.
Святитель Іоанн Златоуст зазначав: «Наскільки значущою є сила Хреста! Яку велику зміну вчинив він із людством! …Через Хрест впізнаємо ми Правду Божу, через Хрест єднаємося із Христом… та сподобляємося благодаті Святого Духа; через Хрест впізнаємо ми силу любові та навчаємось вмирати за інших… Хрест є торжество над демонами, зброя супротив гріха, меч, яким Господь уразив змія…».
Недільне Євангеліє на цей раз – від Марка. В ньому читаємо розповідь про те, як Христос, покликавши народ з учнями Своїми, сказав їм: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе, і візьме хрест свій, і йде за Мною. Бо хто хоче душу свою зберегти, той загубить її; а хто загубить душу свою заради Мене і Євангелія, той збереже її. Бо яка користь людині, коли вона придбає весь світ, а душу свою занапастить? Або який викуп дасть людина за душу свою? Бо хто посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого зі святими Ангелами. І сказав їм: істинно кажу вам, що деякі з тих, що стоять тут, не зазнають смерті, як уже побачать Царство Боже, що прийшло в силі…».
Вклоняючись Хресту Господньому, згадаємо, що недарма називаємо Хрест – Животворящим. Адже розіп’явшись на Ньому, Спаситель подолав владу смерті та відкрив двері Вічного Життя для всіх нас.
40 мучеників Севастійських
У 313 році імператор Костянтин Великий видав указ, згідно з яким християнам дозволялася свобода віросповідання, і вони зрівнювалися у правах з язичниками. Але його співправитель Лікіній був переконаним язичником і у своїй частині імперії вирішив викорінити християнство, що на той час дуже там розповсюдилося. Лікіній готувався до війни проти Костянтина і, боячись зради, вирішив очистити від християн своє військо. Правитель Агріколай, призначений у Каппадокію і Малу Вірменію, був одним із найбільш ревних виконавців указів про гоніння. У Севастії, де знаходилася його резиденція, був розміщений дванадцятий імператорський легіон, званий Блискавичним (Legio XII fulminata). Очолював його дукс на ім’я Лісій. Сорок воїнів цього легіону, люди молоді, хоробрі, уже неодноразово винагороджені за свою службу, відмовилися принести жертву імперським ідолам і оголосили себе християнами.
Вони були призвані до війська з різних країн, але віра і любов поєднувала їх в одне ціле. Вони поставали перед правителем один за одним, немов атлети, що проходять перепис у день поєдинку, і оголошували своє справжнє покликання, кажучи: «Я — християнин!».
Агріколай спочатку спробував переконати воїнів улесливістю, вихваляючи їх славні діяння і обіцяючи почесті та нагороди від імператора, якщо вони підкоряться його велінням. Святі відповіли йому словами одного з них: «Якщо ми відважно билися, як ти кажеш, за земного імператора, то з набагато більшим запалом належить нам тепер вступити в бій заради любові Владики всесвіту. Бо для нас існує тільки одне життя — смерть за Христа!». У свою останню ніч у темниці в очікуванні нового допиту, хоробрі воїни колінопреклонно благали Господа зберегти їх в істинній вірі і зміцнити в бою. У той час, як вони проводили ніч у співі псалмів, їм з’явився Христос і сказав: «Ви поклали гарний початок, але вінець буде дарований лише тому, хто вистоїть до кінця!»
Наступного ранку правитель знову наказав привести їх до себе і продовжив улесливі вмовляння. Тоді один зі святих мучеників, Кандид, відкрито викрив його удавану м’якість, викликавши цим гнів тирана. Не в силах нічого зробити проти християн, оскільки їх воєначальник, дукс Лісій, ще не засудив їх, Агріколай повелів знову ув’язнити солдатів.
Через сім днів у Севастію прибув Лісій, і мучеників привели до нього. Дорогою Кіріон підбадьорював соратників, кажучи: «У нас троє ворогів: диявол, Лісій і правитель. Що вони можуть проти нас, сорока воїнів Христових?». Коли Лісій побачив, що солдати непорушні у своїх переконаннях, він звелів іншим воїнам вибити їм зуби ударами каменів. Але як тільки вони приступили до виконання наказу, як божественна сила засліпила їх, і вони помилково побили один одного. Лісій, охоплений гнівом, схопив камінь і хотів кинути його в святих, але влучив у Агріколая, важко поранивши правителя. Святі провели ніч у в’язниці в очікуванні рішення про свою мученичеську кончину.
Не спромігшись придумати нічого іншого, правитель наказав кинути святих голими в замерзле озеро, що знаходилося на невеликій відстані від міста, щоб вони загинули в страшних муках від холоду. Бажаючи посилити тортури, він наказав розтопити на березі баню, щоб той, хто покине поле битви, переможений пекельним холодом, знайшов там розраду.
Мученики, вислухавши вирок, кинулися, один поперед одного, роздягатися зі словами: «Знімаючи ці одежі, позбудьмося і попередньої людини! Раз уже колись, за лукавством змія, ми зодягнулися в шкіряні ризи, сьогодні позбудьмося риз, щоб стяжати рай, загублений нами! Що віддати Господу за те, що Він переніс заради нашого спасіння? Тоді воїни роздягнули Його догола — так скиньмо і ми тепер наші одежі, щоб увесь військовий чин знайшов прощення! Суворий холод, але солодкий рай! Проявімо терпіння зараз, щоб зігрітися на лоні Авраама! Купімо вічну радість ціною короткої ночі мук! Так чи інакше, але цього тлінному тілу належить померти, — оберімо ж тепер добровільну смерть, щоб жити вічно! Прийми, Господи, цю жертву всеспалення, що поглине холод, а не вогонь!».
Так, підбадьорюючи один одного, сорок святих, як один, ступили на лід, не пов’язані нічим, крім власної волі. Всю ніч вони терпіли крижаний подих вітру, особливо жорстокого в цьому краю, молячись до Господа про те, щоб як усі сорок вступили в цю битву, так і вийшли би з неї всі сорок із перемогою, не втративши жодного з цього священного числа — символу повноти.
Ніч тривала, їх тіла починали костеніти, а кров — сповільнювати рух, завдаючи нестерпного серцевого болю. Один із них, переможений стражданням, покинув озеро і побіг до натопленої лазні. Однак різниця в температурі була настільки велика, що він помер майже відразу ж, утративши переможного вінця.
Тридцять дев’ять воїнів, зажурені втратою соратника, подвоїли молитви — раптом небо над озером осяялося яскравим світлом і почало зігрівати святих мучеників. Ангели спустилися на землю, щоб покласти на голови праведників тридцять дев’ять сяючих вінців. Побачивши таке диво, один із правоохоронців, на ім’я Аглаій, який грівся біля лазні, раптово просвітився вірою. Побачивши, що ще один, сороковий вінець залишається висіти у повітрі, він зрозумів: це знак того, що хтось міг би доповнити число обраних. Аглаій розбудив товаришів по зброї, кинув їм свої одежі та швидко побіг на лід, щоб приєднатися до мучеників, волаючи: «Я теж християнин!».
Коли наступного ранку Агріколай отримав звістку про те, що трапилося, він звелів дістати святих з озера і позбавити їх життя, перебивши гомілки, а потім кинувши тіла у вогонь, щоб і сліду не залишилося від славного подвигу. Коли мучеників вели на останні тортури, вони співали: «Проидохом сквозе огнь и воду, и извел ecи ны в покой!» (Пс 65,12). Кати, виконавши наказ, посадили тіла святих на колісницю, щоб везти на спалення. Тут вони помітили, що один, наймолодший із них, Мелітон, усе ще живий, і залишили його, в надії, що він нарешті зречеться християнської віри. Але мати мученика, яка була присутня при страті, взяла своє дитя і сама поклала на колісницю разом із тілами інших, кажучи: «Не позбудься вінця, мій дорогий сину, приєднайся до соратників, щоб насолоджуватися тим вічним світлом, що розвіє мою скорботу». Без єдиної сльозинки, з радістю на обличчі, вона супроводжувала колісницю до самого багаття.
Виконавши наказ правителя, воїни розвіяли прах мучеників і кинули їх кістки в річку. Через три дні святі постали у видінні єпископу Севастійському Петру і вказали йому місце в річці, де покоїлися їх останки. Згодом частки мощей сорока мучеників поширилися світом і їх шанування зростало, насамперед, завдяки родині св. Василія Великого, який благоговів перед їх пам’яттю.
У ніч, що передувала мучеництву, святі продиктували «Заповіт» юному рабу Евноіку, який був свідком їхніх подвигів і зумів сховатися від переслідувачів. Він написаний у формі умовляння. Евноік передав цей чудовий текст наступним поколінням і взяв на себе турботу про святилище, де були покладені мощі святих. Саме із «Заповіту» ми знаємо імена сорока мучеників: Акакій, Аетій, Олександр, Ангій, Афанасій, Валент, Валерій, Вівіан, Дометіан, Домн, Екдік, Евноік, Євтихій, Гай, Горюній та інший, одноіменний йому, Ілія, Іліан, Іраклій, Ісихій, Іоанн, Кандид (або Клавдій), Кирил, Кіріон, Ксанф, (Леонтій), Лисимах, Мелетій, Мелітон, Миколай, Пріск, Сакердон, Северіян, Сисіній, Смарагд, Феодул, Феофіл, Філоктімон, Флавій, Худіон. Один із них не витримав мук, і Аглаій-воїн зайняв його місце, щоб доповнити священне число.
Підготовлено за матеріалами сайту «Православ’я в Україні»
Идет загрузка ...