25 січня Свята Православна Церква вшановує пам’ять святої мучениці Татіани Римської, дияконіси, та з нею в Римі постраждалих. Божественну літургію в соборі Різдва Богородиці звершив отець Іоанн Ігнатко.
СВЯТОЇ МУЧЕНИЦІ ТАТІАНИ РИМСЬКОЇ, ДИЯКОНІСИ, ТА З НЕЮ В РИМІ ПОСТРАЖДАЛИХ (226 – 235)
Свята мучениця Татіана жила в кінці II – на початку III століття у Римі. З дитинства вона виховувалася в християнській вірі, відрізнялася чеснотою і працьовитістю. Прийняла мученицьку смерть після того, як відмовилася поклонятися язичницьким богам.
Життя римського християнина на той час було не простим. Місто переповнилося язичницькими храмами, а суспільне життя тісно перепліталося з релігією. Поверталися римські легіони після перемоги над ворогами, – всі повинні були приносити жертви богам. Вступав на престол новий імператор, – всі йшли в храми і кадили перед «генієм імператора». Починався новий рік, – усім було слід умилостивити богів жертвопринесеннями. А скільки траплялося інших випадків у житті, коли потрібно було на очах у всіх показати, що ти не безбожник, що ти шануєш богів, що ти виконуєш усі обряди народної релігії!
Здавалося б, велике діло – кинути фіміам на жертовник або поклястися генієм імператора, – але християни і це вважали зрадою Христу, актом зречення від Нього і тому під різними приводами намагалися ухилитися від участі в загальнонародних святах; їм доводилося ховатися та приховувати свою віру в істинного Бога. Коли ж спалахувало чергове гоніння на християн, коли їх примушували відкрито, при всіх, хулити Христа і приносити жертви ідолам, тоді й таємні християни відкривали свою віру, терпіли страждання і йшли на ешафот.
У сім’ї одного із них, консула імператора, народилася дочка. ЇЇ назвали Татіаною і виховували як християнку. Дитинство дівчинки не було обтяжене турботами. З роками вона перетворювалася з крихітки у напрочуд вродливу дівчину. Найгарнішими були її очі, що світилися незвичайною добротою, із крапелькою смутку на дні. Щоночі дівчина молилася і все повторювала, що хоче служити Господу. Вдень була завжди розважливою і намагалася допомагати людям.
Татіану з ранніх літ батьки стали привчати до благочестя і брали її з собою на таємні богослужіння, що відбувалися вночі в катакомбах. Пробираючись вузькими коридорами катакомб, ледь освітленими олійними лампами, вона бачила, що ці стіни зберігають у собі мощі мучеників за віру та відданість Христу. У дні їх пам’яті вона чула гімни, що прославляли їх подвиги, та із трепетом у серці слухала розповіді про їх святе життя і страждання. Їй хотілося так само любити Христа і так само віддати за Нього життя. Часто, ще будучи маленькою дівчинкою, Татіана, прокинувшись посеред ночі, підіймала руки і приносила Богові свої дитячі молитви. – Я хочу бути святою, – шепотіла вона. – Навчи мене, Господи, не любити нічого і нікого так міцно, як Тебе!
Коли Татіана виросла, ця її мрія здійснилася. За своє благочестиве життя, за свою відданість Богові і постійну готовність щось зробити для інших вона була висвячена в дияконіси. У її обов’язки входило вчити вірі оглашенних жінок і дівчат, готувати їх до святого Хрещення, прислуговувати при звершенні цього таїнства, піклуватися про бідних, хворих і сиріт.
Оточуючі помічали красу і доброзичливість Татіани. Багато молодих людей приходили до її батька свататися, але вона відмовляла всім. Батько спробував умовити дочку вийти заміж. Дівчина відповідала, що любить тільки Господа і присвятить своє життя тільки Йому. Розуміючи, що рішення своє вона не змінить, люблячий батько не приймав більше женихів, відмовляючи їм відразу.
Одного разу консул повернувся додому зляканий. Імператор Геліогабал убитий. На його місце вступив новий правитель Олександр Север. Римляни чекали змін. Новий імператор відрізнявся від свого попередника. У його будинку, крім язичницьких скульптур, було і зображення Христа. Молодий імператор залишався язичником, та християни більше не боялися переслідування. Вони створили в Римі свою громаду і Татіана була серед них.
Тепер вона ще більше допомагала вірянам, доглядала за хворими. Завдяки її турботам нужденні отримували їжу і одяг, хворі видужували. За що б вона не взялася, все влаштовувалося щонайкраще. Слава про її доброту поширилася далеко за межі християнської громади.
Окрім Олександра Севера країною керувала і Державна рада. Багато її членів були незадоволені тим, що християни отримали свободу. Особливо обурювався римський єпарх. Як градоначальник він мав право видавати укази, що повинні були неухильно виконуватися. Заручившись підтримкою ради, він написав закон, за яким християни повинні були поклонятися і язичницьким богам, інакше їх чекала кара.
З цього моменту християнська громада припинила своє відкрите існування. Татіану силою привели в храм Аполлона. Спочатку їй запропонували поклонитися язичницькому богу.
– Принеси жертву Аполлону! – сказали їй. Замість цього дівчина стала молитися Христу: – Для мене існує тільки один Бог – Ісус Христос! – заявила вона. І раптом земля здригнулася, статуя Аполлона впала і розбилася на дрібні шматки, стіни храму затремтіли, і почулися стогони.
– Це стогнуть духи зла і брехні, – говорили про себе християни, – відчувають вони, що приходить кінець їх обманам. Тим часом святу Татіану привели на місце тортур. Її били по обличчю і терзали залізними гаками. Мужньо переносячи страждання, свята діва молилась за своїх мучителів і просила Господа відкрити їм душевні очі та навчити істині. Молитва її була почута: небесне світло осяяло катів, і вони побачили чотирьох ангелів, що оточували святу. Тоді вони впали до ніг святої і стали молити її прощення. Новонавернені мученики голосно славили Христа і після коротких, але жорстоких мук вони, восьмеро, були усічені мечем і відійшли до Господа, прийнявши хрещення у власній крові.
На другий день сам правитель Риму Ульпіан взявся судити мученицю. Коли її привели з темниці, всі були вражені тим, що на ній не було видно навіть і сліду від вчорашніх мук. Обличчя її було спокійним і радісним. Ульпіан став переконувати Татіану принести жертву богам, але вона відмовилася. Тоді він наказав гострими бритвами різати їй тіло. Як знамення чистоти, з ран разом із кров’ю полилось молоко, а повітря наповнилося пахощами. Потім її розтягнули на землі і довгий час били жезлами так, що самі мучителі швидко втрачали сили і часто змінювалися. Вона ж залишалася непохитною, бо ангели Божі невидимо стояли біля неї, підбадьорювали і відводили від неї удари на тих, хто намагався заподіяти їй страждання. Нарешті, дев’ятеро катів упали мертвими, а решта, ледь живі, залишилися лежати на землі нерухомо.
Свята ж, піднявшись, викрила брехню самого судді і його служителів, кажучи, що боги їх – бездушні ідоли; вона ж служить єдиному істинному Богу, Який творить чудеса.
Наближався вечір, Татіану відправили назад до в’язниці. Там вона провела ніч, молячись до Господа. Вранці її знову привели на суд, і знову всі були вражені її прекрасним видом. У цей день свята Татіана розтрощила своєю молитвою храм богині Діани і знову терпіла за це страшні муки.
На інший ранок Татіану привели в цирк і випустили на неї атласського лева. Арена Колізею, як і помости багатьох інших римських цирків, була вже рясно зрошена мученицькою кров’ю. Постійно відбувалися там криваві видовища: безтрепетних християнських мучеників віддавали на розтерзання звірам. Але тепер на цю ж арену була кинута дочка одного з шляхетних і шанованих римлян. Це сильніше звичайного збуджувало загальну цікавість.
Однак, на подив усім, випущений з клітки лев не розтерзав дівчину. Замість цього, він ластився до неї і покірно лизав ноги. Натовп, подумавши, ніби це був якийсь ручний або слабосильний лев, заревів і жадаючи, щоб його прибрали з арени. Глядачі, очолювані одним знаним сановником, кинулися виконувати побажання. Але лев, кинувшись на їх очільника, тут же розірвав його. Після того Татіану забрали з арени і знову піддали мукам; нарешті, її кинули у вогонь. Але полум’я не торкнулося не тільки її тіла, але навіть розкішного волосся, яким свята мучениця прикривала свою наготу. Язичники прийшли тоді до висновку, що чудеса ці здійснюються тільки силою волосся Тетяни. Її обстригли і зачинили в храмі Зевса.
Коли на третій день туди прийшли жреці, вони побачили, що ідол Зевса лежить, розбитий на дрібні шматочки, а свята молиться. Тоді Ульпіан виніс смертний вирок, і святу Татіану обезголовили. Разом із нею був страчений і її батько. Побачивши страждання доньки, він не побажав залишатися таємним християнином і вирішив постраждати разом з нею. Сталося все це в 225 році.
Свята Татіана як мучениця перших століть християнства шанується і в Православній, і в Католицькій Церкві.
Підготовлено за матеріалами сайту “Православ’я і світ“
Идет загрузка ...