Сьогодні, 1 грудня, у двадцять четверту Неділю після П’ятдесятниці, Божественну літургію та всеношну напередодні у соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко. Під час Літургії були піднесені сугубі молитви про мир в Україні та єдність Православної Церкви.
ЗЦІЛЕННЯ ГАДАРИНСЬКОГО БІСНУВАТОГО
Розповідь, що ми зараз читаємо ставить нас віч-на-віч з трьома різними і несумісними положеннями. Ми бачимо, по-перше, ставлення до одержимої людини сил зла, бісів, сил зла, які всіляко намагаються її поневолити, не залишити в ній нічого, що не було б їм підвладне, що не належало б їм до кінця, чим вони не могли б скористатися, щоб творити своє зло. Ці сили бісівські можна назвати всіма назвами гріха людського: якщо тільки ми даємо владу в собі будь-якому гріху, ми робимося рабами гріха (про це і апостол Павло детально говорить). І якщо ми робимося рабами гріха, то перед нами доля цієї людини: все життя прожити як зброя зла на землі, в божевіллі, у стражданні, у творенні зла.
Але за цим стоїть ще страшніше. Біси просили, щоб Христос їх послав у гурт свиней. Свині для євреїв означали нечисть: вибір бісів піти в гурт свиней свідчить про те, що все зло, яке в нас перебуває, яке ми чинимо, до якого ми прихиляємося, якому ми даємо владу над собою – це найбільше осквернення і гранична нечистота. А межу цього поневолення ми бачимо знову-таки в долі свинячого стада: воно загинуло, нічого не залишилося від нього. Воно виконало своє завдання, і було знищене. Ось ставлення сил зла до нас, до кожного з нас, до всіх нас в сукупності: до громад, сімей, держав, віросповідань, – до всіх без винятку.
І разом з цим ми бачимо ставлення Спасителя Христа. Перед Ним – вся трагедія Всесвіту, і Він, ніби забуваючи цю трагедію Всесвіту, вірніше, бачачи її втіленою, трагічно, в одній людині, полишає все заради того, щоб спасти цю людину. Чи вміємо ми це зробити? Чи вміємо ми забути про великі завдання, про які ми мріємо, заради того, щоб зосередити свою увагу, віддати своє серце до кінця, творчо, трагічно, хрестно одній-єдиній нужді, якій ми в змозі допомогти?
І третій образ – це образ людей гадаринських, які знали, в якому стані цей біснуватий, бачили жах його біснуватості й чули про те, що Христос його зцілив і якою ціною: ціна була погибель їхнього стада. І вони прийшли до Христа, просячи Його піти, залишити їх околиці, не творити більше чудес, які їм “дорого коштують”: навіть не життя, не спокою, а речового багатства… Ось про що вони просили: Іди від нас! Твої чудеса, Твоя Божественна любов дуже для нас накладні – іди!
Нам треба подумати про себе. Ми можемо побачити себе в образі цього біснуватого, тому що кожен з нас перебуває у владі тих чи інших пристрастей. У кому немає заздрощів, в кому немає гіркоти, в кому немає ненависті, в кому немає тисячі інших гріхів? Ми всі, тою чи іншою мірою одержимі, тобто під владою темних сил, а це і є їхньою метою: оволодіти нами, щоб ми зробилися нічим іншим як знаряддям зла, яке вони хочуть творити і можуть творити тільки через нас, але одночасно зробити нас не тільки творцями зла, а й страдниками…
Подумаємо про себе по відношенню до інших людей: чи не хочемо ми ними володіти? Чи не намагаємося ми над ними панувати, їх поневолити, зробити з них знаряддя нашої волі, предмети наших прагнень? Кожен з нас може в собі знайти саме такі якості, такі вчинки, і побачити довкола себе саме такі жертви.
І нарешті, подумаємо: ми Христові. Невже ми, будучи Христовими, не оберемо шлях Христовий, хресний, жертовний шлях, який може дати свободу іншим, нове життя іншим, якщо тільки ми відірвемося від усього того, що нас займає, заради того, щоб звернути увагу на єдину реальну, пекучу потребу? Подумаймо про це, бо Євангеліє до нас звертається не тільки для того, щоб нам подати приклади, Євангеліє – заклик і виклик: де ти стоїш, хто ти, з ким ти?.. Кожен з нас повинен собі відповісти, і відповісти Богові: Хто ми? де ми?
Митрополит Антоній Сурожський
Идет загрузка ...