Галерея

30 березня Преподобного Олексія, чоловіка Божого

30 березня, в суботу, Свята Православна Церква вшановує пам’ять Преподобного Олексія, чоловіка Божого. Божественну літургію в соборі Різдва Богородиці звершив клірик собору отець Іоанн Моніка. За Літургією була піднесена сугуба молитва про мир в Україні та єдність Православної Церкви. Під час літургії настоятель собору протоієрей Михаїл Терещенко молився у вівтарі.

Преподобний Олексій, чоловік Божий, народився в Римі від знатних і благочестивих батьків. Батько його, Євфиміан, був сенатором. Він відрізнявся душевною добротою, був милосердний до хворих і стражденних, щодня влаштовував у себе вдома три обіди: для сиріт і вдів, для подорожніх і для жебраків. У Євфиміана і дружини його Аглаїди довго не було дітей, і це затьмарювало їхнє щастя. Але благочестива Аглаїда не залишала надії – і почув її Бог, і послав їм сина. Батько назвав немовля Олексієм (у перекладі з грецької «захисник»). Святий Олексій ріс здоровою дитиною, добре і старанно вчився. Коли ж він досяг повноліття, Євфиміан і Аглаїда вирішили його одружити. Вони вибрали для сина дівчину царської крові, дуже красиву і багату. Залишившись після весілля наодинці з молодою дружиною, святий Олексій віддав їй свій золотий перстень і поясну пряжку зі словами: «Збережи це, і нехай буде між тобою і мною Господь, аж поки не обновить нас Своєю благодаттю». Потім він вийшов з шлюбного покою і тієї ж ночі покинув рідну домівку. Сівши на корабель, що відпливав на Схід, юнак прибув до Лаодикії Сирійської. Тут він пристав до погоничів ослів і дістався з ними до міста Едесси, де зберігався Нерукотворний образ Господа, відображений на плащаниці. Роздавши залишки майна, юнак одягнувся в лахміття і став просити милостиню в притворі храму Пресвятої Богородиці. Щонеділі причащався він Святих Христових Таїн. Ночами Олексій не спав і молився. Вживав він тільки хліб і воду.

Тим часом батьки і дружина святого Олексія, зажурені його зникненням, послали слуг своїх на пошуки чоловіка. Були вони і в Едессі, входили в храм Пресвятої Богородиці та подавали милостиню святому, не пізнавши його.

Через деякий час слуги повернулися до Риму, так і не знайшовши святого Олексія. І нікому з рідних не було одкровення про нього. Тоді вони змирилися і, хоча продовжували сумувати й тужити про нього, але поклалися на волю Божу.

Преподобний Олексій провів в Едессі, просячи милостиню в притворі храму Богородиці, сімнадцять років. Сама Пречиста, з’явившись уві сні церковному сторожу, відкрила, що жебрак Олексій є чоловік Божий. Коли ж мешканці Едесси стали вшановувати його, преподобний Алексій таємно втік. Він думав вирушити у м. Тарс (в Малій Азії, батьківщина святого апостола Павла), але корабель, на якому плив преподобний Олексій, в сильну бурю збився з курсу, довго блукав і пристав нарешті до берегів Італії, неподалік від Риму. Святий Олексій, побачивши в цьому промисел Божий, пішов до дому батька свого, бо був упевнений, що його не впізнають. Зустрівши батька свого Євфиміана, він попросив у нього притулку і згадав про кровних його, які перебувають у мандрівці. Той радий був прийняти жебрака, дав йому місце в сінях свого будинку, велів приносити йому їжу з хазяйського столу і приставив слугу для допомоги йому. Решта слуг через заздрощі стали нишком ображати жебрака, але преподобний Олексій прозрів в цьому диявольське напущення і приймав знущання зі смиренням і радістю. Він, як і раніше споживав тільки хліб і воду, а ночами не спав і молився. Так минуло ще сімнадцять років. Коли ж наблизився час кончини його, преподобний Олексій описав усі свої дні, і те таємне, що було відомо батькам, а також слова, сказані дружині в шлюбному покої.

У неділю після Божественної літургії в соборі святого апостола Петра відбулося диво. Від святого престолу зійшов глас згори: «Шукайте Божого чоловіка, щоб він помолився про Рим і про весь народ його». Всі присутні в жахові і захваті упали ниць. У четвер увечері в соборі апостола Петра молили Господа відкрити їм Божу людину – і від престолу знову прозвучало: «У будинку Євфиміана – Божий чоловік, там шукайте». У храмі були присутні римський імператор Гонорій (395-423), а також Папа Римський Інокентій I (402-417). Вони звернулися до Євфиміана, але той нічого не знав. Тоді слуга, приставлений до святого Олексія, розповів Євфиміану про його праведність. Євфиміан поспішив до преподобного Олексія, але вже не застав його в живих. Лик блаженно спочилого святого сяяв світлом неземним. У руці преподобний Олексій тримав міцно затиснутий сувій. Тіло святого з належними почестями перенесли і поклали на ложе. Імператор і Папа Римський стали навколішки, просячи святого розтиснути руку. І святий Олексій виконав їх прохання.

Сувій з життєписом святого був прочитаний читцем храму в ім’я святого апостола Петра. Батько, мати і дружина святого Олексія з плачем припали до тіла святого, вклонилися його чесним останкам. Побачивши такі події, багато хто плакав. Ложе з тілом святого Олексія було поставлено посеред центральної площі. До нього став стікатися народ, щоб очиститися і звільнитися від недуг своїх. Німі починали говорити, сліпці прозрівали, одержимі і душевнохворі видужували. Бачачи таку благодать, імператор Гонорій і Папа Інокентій I самі понесли тіло святого в похоронній процесії. Чесні останки святого Олексія, чоловіка Божого, поховані в храмі в ім’я святого Воніфатія 17 березня 411 року. У 1216 році були віднайдені мощі святого. Житіє його здавна було одним з найулюбленіших на Русі.

Підготовлено за матеріалами сайту «Азбука віри»

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *