Сьогодні, 4 листопада, у двадцять третю Неділю після П’ятдесятниці, Божественну літургію та всеношну напередодні у соборі Різдва Богородиці звершив клірик собору ієрей Іоанн Моніка. Також сьогодні свято Казанської Божої Матері
Притча про аристократа Лазаря і раба Багача
Зі змісту Притчі ми не бачимо, що Багач був злісним грішником. Він був просто Багач. Не йдеться про те, що він нажив капітал нечесно. Ані слова не сказано про те, що він обманював, крав, був злим, блудливим, гордим або жорстоким. Мені весь час уявлялось, що він був таким собі «мажорчиком», разом з такими ж, як він, братами. Мені уявляється батько – сенатор чи крутий римський бізнесмен, у домі якого живе «золота молодь» з його нащадків. Для них гроші батька – це «ріг достатку», з якого рясно ллється потік насолод.
Лазаря Багач просто не помічав. Не те, щоб був жадібним, чи був жорстокосердим. Ні, для нього Лазар – нецікаве людське сміття, що плутається під ногами і жебракує. На нього він не звертає уваги просто тому, що він йому нецікавий. Але Багач, як ми бачимо з Притчі, знав Лазаря, принаймні в обличчя. Очевидно, він його не раз бачив, коли виїжджав з друзями на брендовій моделі колісниці з дівчатами «запалювати» в баню або відтягнутися на заміському пікніку. Таким чином Багач просто жив, насолоджувався та не морочився з жодного приводу, поки не помер.
За Лазаря теж Спаситель не говорить, як про видатного молитовника, аскета, праведника. Про це немає навіть мови. Йдеться лише про те, що Лазар був просто бідний, що ніхто, окрім собак, його не втішав, і що, дивлячись услід возу з веселими мажорами, що віддаляється в серпанку, він думав про їжу. Якщо людина не доїдає, то вона рідко думає про щось інше. Їй просто хочеться їсти.
Помер Лазар. Картина в Притчі змінюється на дзеркальну протилежність. Лазар в радості – Багач в муках. Перше питання, яке мене занепокоїло після прочитання Притчі, було таким: а якби так вийшло, що Лазар народився в домі батька Багача, а душа Багача опинилася б на місці Лазаря? Як би розвивався сюжет Притчі? Напевно, так само. Лазар потрапив би в пекло, а невдалий Багатій – на Лоно Авраама.
Тож, виходить, у їхній долі винен Бог, що так розподілив їх соціальні ролі? Ні, анітрохи! Промисел Божий роздає нам лише умови, потенціал і соціальну роль. Як ми цим розпорядимося, залежить від нашого вибору. Цілком можливо, що результат Багача і Лазаря з Притчі міг бути зовсім інший, ніж той, який описується в Євангелії.
Уявімо, що Багач був щедрим, добрим, богобоязливим, благотворив і допомагав. А жебрак Лазар ненавидів Багатія за його багатство, заздрив, проклинав, засуджував. Не пішли б тоді ні Багач в пекло, ні Лазар на Лоно Авраама. Тож, кінцевими розпорядниками наших доль все одно є ми самі.
Але в притчі для мене виділяється дуже важливий, як мені здається, момент. Соціальні ролі, дані нам як даність від народження, ставлять нас у неоднакові умови по відношенню до можливості спасіння. В одних умовах спасатись легше, в інших – важче. Від Лазаря, щоб потрапити на Лоно Авраама, потрібно лише НЕдіяння. Приставка «НЕ», яка стоїть над усім, що від нього було потрібно. Потрібно було НЕ заздрити, НЕ засуджувати, НЕ впадати у відчай і т.ін. Багачу ж було значно складніше. Крім того, що потрібно було все те ж, що і від Лазаря, йому ще було необхідно і практичне, позитивне діяння. Потрібно було правильно розпоряджатися тим, що йому було дано, на відміну від Лазаря, який всього цього не мав. На полі життя Лазар був аристократом по відношенню до Раю, а Багач – чорноробом. Лазарю було досить просто, не напружуючись, спокійно жити у своїх аристократичних злиднях, а ось Багачу потрібно було багато і важко працювати, щоб спастись.
Тому і говорить нам апостол: «а А понижений (бідний) брат нехай хвалиться високістю своєю, а багатий – пониженням своїм, бо він промине, як той цвіт трав’яний. Бо сонце зійшло зо спекотою, і траву посушило, і відпав цвіт її, і зникла краса її виду… Так само зів’яне й багатий у дорогах своїх». (Як.1:9-11)
Але ми – дивні люди! Той, хто народився у становищі духовного аристократа, шукає усіх можливостей, щоб добровільно стати рабом. Він їде швидкісним поїздом в Царство Боже і наполегливо шукає відмички, щоб відкрити двері, зламати вікна і вистрибнути на узбіччя. Для чого? Для того, щоб іти туди ж, куди їде поїзд, але вже пішки, і при цьому тягнучи за плечима важкий віз. Ще більш дивно те, що, незважаючи на його важкість, він зупиняється під кожним кущем, підбирає золотий камінь, кладе на візок, тим самим роблячи його ще важчим, і знову тягне, тягне і тягне, згинаючись дугою і падаючи на коліна.
Ця притча говорить нам про дві важливі деталі. Бідні, ви – аристократи, не продавайтесь у рабство світу, користуйтесь, як Лазар, можливістю легкого спасіння. Багаті, ви у величезній небезпеці, тому що «важко багатому увійти в Царство Боже». Важко, але не неможливо. Вам потрібно працювати більше, і шлях ваш значно складніший. «Постіться від світу», будьте майстерними торговцями на ринку духовного «бізнесу», і вами буде досягнуте Лоно Життя.
КАЗАНСЬКА ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ: ІСТОРІЯ, ДИВА
1579 рік. Біле немилосердно палюче сонце, пил стовпом на дорогах Казані. Пил і попіл від недавньої пожежі – тиждень тому тут палахкотіла страшна пожежа. Почалася вона біля церкви святого Миколи, перекинулася на Казанський Кремль. Довгі години палахкотіла заграва, голосили жінки, плакали діти – а ну ж, як на будинки перекинеться, що буде?! А багато хто злорадно посміювався – де ж ваш Бог був, що церква-то згоріла? Видно брешуть все попи ваші – геть все палахкотіло. І що скажеш на це? І справді, багато в ті дні у вірі своїй засумнівалися – може, не до вподоби Богу, що навертаються до Христа з ісламу? “Віра Христова, – каже літописець, – стала притчею і наругою»…
У тому вогні залишилися без даху над головою багато сімей, але робити нічого, ніхто згорілого не поверне, а будуватися треба скоро – до зими встигнути. Поспішав з будівництвом в числі інших погорільців і стрілець Данило Онучин. У Данила була дочка Матрона. Їй батьківські скорботи були менше зрозумілі – для дітей і пожежа – потіха – стільки всього залишається після – де скельце красиве, де камінчик небачений. Тільки до вечора, коли спати лягати, згадується, що після пожежі все не так, незвично.
Однієї ночі Матрона прокинулася від небаченого – з’явилася їй уві сні Сама Матір Божа – Пресвята Богородиця. І не просто з’явилася, а повеліла Свою ікону з-під землі дістати. Осяяла світлом яскравим – і прокинулася дівчинка. Все-то у вас сни, та видіння, все-то вам ввижається, усе дива у вас нескінченні – скаже скептик, читаючи ці рядки. І випередить нашу розповідь, адже саме так дев’ятирічній Матрьоші й відповіли домашні. «Сни бувають іноді від Бога, але видіння тільки святим бувають, так що краще снам значення не надавати», – сказали батьки. І мали рацію. Тільки все ж сон той був видінням, адже повторився він вдруге і на третю ніч. Тоді батьки вирішили перевірити слова дівчинки.
Матрьоша з матір’ю вирушили на те місце, де, як пам’ятала дівчинка зі сну, повинна була знаходитися ікона. Почали копати. Ще глибше, ще – невже вона! І точно – ікона Пресвятої Богородиці. Очистили її від пилу, землі… Але як же вона там опинилася? Мабуть, ще давно таємні сповідники християнства так заховали ікону Цариці Небесної. Звістка про чудесне набуття ікони пронеслася швидше, ніж найшвидший птах, і ось уже до цього дивовижного місця поспішають священики навколишніх храмів, архієпископ Єремія, благоговійно приймаючи ікону, урочисто переносить її в храм свт. Миколи, звідки, після молебню, перенесли її з Хресним ходом у Благовіщенський собор – перший православний храм міста Казані. Відразу стало ясно, що ікона чудотворна – вже під час Хресної ходи прозріли два казанських сліпці. Ми навіть знаємо їхні імена: Йосип і Микита.
І ті, хто ще кілька днів тому насміхалися над православною вірою, зніяковіло поспішали до ікони – з проханнями – Царице Небесна, допоможи, подай, зціли!
Ці чудеса стали першими в довгому списку чудес і зцілень. Історія набуття ікони так вразила царя Івана Грозного, що він наказав спорудити Казанський собор і заснувати жіночий монастир. Там через деякий час прийняли чернечий постриг Матрона і її мама.
Образ Казанської Пресвятої Богородиці за типом налужить до ікон Одигітрія – Путеводительниця, і справді, багатьом нашим співвітчизникам вона не раз вказувала вірний шлях. Не тільки державним мужам вказувала шлях ікона – за доброю традицією саме цим образом благословляють на шлюб молодих батьки, довгим списком чудес супроводжується цей образ Богоматері – один з найулюбленіших на Русі.
Підготовлено за матеріалами сайтів: “Спілка православних журналістів“, “Православ’я і світ”
Идет загрузка ...