Галерея

Божественна літургія у неділю 9 вересня

Сьогодні, 9 вересня, у п’ятнадцяту Неділю після П’ятдесятниці, Божественну літургію та всеношну напередодні у соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко.

ЯКА ЗАПОВІДЬ НАЙБІЛЬША? МИТРОПОЛИТ АНТОНІЙ СУРОЖСЬКИЙ

Сьогодні Христос дає нам або, скоріше, нагадує про дві основні заповіді: про те, щоб любити Бога всім своїм серцем, усім нашим розумом, усіма нашими силами, (тобто всією владою і здатністю любити, що нам дані) і ближнього свого любити, як самого себе.

Коли ми чуємо слово «заповідь», ми завжди сприймаємо його як наказ про те, що ми повинні зробити, а якщо не зробимо, то понесемо відповідальність, прийде відплата: але це слово має більш широкий зміст. Воно означає заповіт Божий нам, коли, створивши нас, Він обдарував нас свободою, здатністю стояти на власних ногах, дав нам владу вибору і владу наслідувати наше покликання або відвернутися він нього. І ось, це не «наказ» від Бога: це ніби напуття в тому сенсі, в якому людина, коли вмирає, залишає заповіт, щоб його спадкоємці його виконали.

Було б у мене бажання вміти любити Бога і розумом, і серцем, і всією силою любові, яка тільки може знайтися в мені!.. Але я знаю, що навіть не прагну любити Його з такою досконалістю, з такою повнотою самовіддачі. Як дивно і як сумно – бути улюбленцями Божими  і жити з роздвоєним серцем. Він так нас любить, що закликає нас до життя, і бере на Себе ризик, – Він віддає нам Свою любов, знаючи, що вона може бути відкинута. А ми всі знаємо, що значить відкрити своє серце людині – і бути відкинутим: ти мені не потрібен; може, ти і любиш мене, – мені-то що до цього ?! Я хочу бути вільним, я хочу бути самим собою, до чого мені твоя любов…

Ми також можемо пізнати міру Божої любові до нас по дару Його нам у Христі: Він став людиною, Він став одним з нас, Він називає нас Своїми братами і сестрами, Він віддає Своє життя за нас! Якщо хто-небудь (він, вона) покладе своє життя за друга, за кохану людину, тим більше за людину, яка навіть не усвідомлює цієї жертви, ми були б здивовані і вражені, ми б зупинилися і задумалися, ми поставили б собі питання: як же можливо, що мені нічим, що в мені немає нічого, чим відповісти на дар Христовий, – на те, що не тільки запропоновано, а й дано такою ціною?! І тим не менше, я знаю про себе самого, що це так; і я думаю, що немає серед нас нікого, хто не розумів, що навіть і не прагне воістину любити Бога всім своїм розумом, всім своїм серцем, всією силою любові, усією міццю, яка тільки є!

І ось далі нам дано слово, застереження святого Іоанна Богослова в одному з його Послань: якщо хто говорить «я люблю Бога», але не любить свого ближнього, той бреше; бо як може він говорити про любов до Бога невидимого, невловимого, ​​коли навіть не здатен любити свого ближнього, який конкретний, відчутний, чия потреба волає до нього, чия любов запропонована, часом так щедро, часом так боязко?

І ось друга заповідь Христа, друге слово життя, яке Він нам пропонує: якщо ти хочеш навчитися, як любити Бога, хоча б спробувати, – навчися любити свого ближнього. Але як? У ту ж мить, в нашій зарозумілості, ми думаємо, як би нам полюбити ближнього великодушно, героїчно, жертовно: Христос же говорить: «Люби ближнього, як самого себе». Що це означає?

Перш за все, на найпростішому матеріальному рівні, це означає, що чим би ти не володів, чим би ти не користувався від життя, цього слід позбутися, щоб хоч одна людина, один-єдиний чоловік отримав би від тебе стільки ж, скільки ти береш від життя… І це може нас повести дуже-дуже далеко, тому що нічого подібного ми не робимо. Якщо подумати про те, скільки ми беремо, і беремо, і беремо, і вимагаємо, і знову вимагаємо, а потім сказати: Добре! Кожна моя вимога – вимога мого ближнього; все, що я беру – має бути дано тією ж мірою моєму ближньому, хоча б одній людині! – яким би щедрим було б життя! І якщо ми навчимося цьому, то дуже можливо, що ми навчимося любити і Бога.

І сьогоднішнє Євангеліє нам дає вказівку про це: любити нашого ближнього, любити навіть найдорожчого з ближніх усім серцем, щедро мені (і кожному з нас) заважає моя зосередженість на собі самому. Немає іншого шляху, щоб навчитися любити когось, крім як відмовитися від себе.

І саме це говорить Христос: відвернися від себе! «Відвернутися від себе» означає саме це: замість того щоб жити для себе, що не дивлячись ні на що інше, не зосереджуючись ні на що інше – зречися себе, подивися, яке широке життя, яке глибоке, яке багате! Відвернися від себе і подивися; вдивися в людські обличчя, вдивися в людські обставини: вдивися в людські потреби, вдивися в людську радість! Подивися і побач! – і відірвися від себе самого. І тоді ти зможеш побачити інших, якими вони є, бачити їх нужду, бачити їх голод, їх радість, їх злидні, – і тоді ти зумієш дати. Спочатку трошки: а потім чим більше ти будеш давати, тим більше зможеш давати, і любити, як любиш самого себе, тією ж мірою. Кожен з нас прагне повноти життя, дива життя, – дамо його іншому!

І коли ми навчимося відвертатися від себе, щоб давати іншим, ми побачимо, що наше серце стало здатним повернутися до Бога відкрито, любовно, вдячно, радісно!

Це початок: ця заповідь Христа «люби ближнього, як самого себе», дана найслабшим з нас, тому що кожен із нас, в кінцевому підсумку, нікого не любить краще, ніж самого себе, саму себе. Так що ось найпростіша міра. Ми знаємо, що нам робити! Ми знаємо, як, скільки, з якою повнотою – так зробімо ж! І тоді, звільнившись від поневолення, від рабства самим собі, ми побачимо, наскільки широке наше серце, як сильно і як багатьох ми можемо любити, і як ми можемо почати любити Бога істинно, всім нашим розумом, усім нашим серцем, усією нашою силою любові в нашій уразливості. Бо не сила становить сутність любові, а крихкість, уразливість того, хто віддає себе щедро, соромливо, радісно.

 

Підготовлено за матеріалами сайту «Азбука віри».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *