15 лютого, – третя підготовча неділя до Великого посту, м’ясопусна. За Божественною літургією цього дня читається притча про Страшний суд (з Євангелія від Матфея). Також цього дня у сороковий день після Різдва Христового, Православна Церква відзначає одне з дванадесятих свят – Стрітення Господнє, останнє свято різдвяного циклу. Перед літургією було відправлено чин освячення свічок. Божественну літургію в соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко. Після літургії за традицією відправлено водосвятний молебень.
За Літургією помолились про Україну, її народ, владу та військо, щоб Господь дав Свій мир нашій землі та милість знедоленим.
Євангельське читання третьої підготовчої до Великого посту неділі розповідає нам про кінець світу, того світу в якому ми нині живемо, і про друге пришестя Господа нашого Ісуса Христа.
Проблема эсхатології, тобто вчення про грядущі долі світу і людства, займає велике місце у віровченні Православної Церкви. Плани майбутнього були накреслені в Божому домобудівництві до самого кінця віків. І якщо наука сьогодні говорить про неминучість кінця нашої планети, то християнство, зокрема Православна Церква, підтверджуючи це, одночасно свідчить нам не тільки про фізичний кінець світу, але і про друге пришестя Господа, воскресіння мертвих і про початок Царства слави і вічного життя.
Церква свідчить нам не про безглуздий кінець фізичного свуту, а про його велике закінчення, що є початком нового буття. І якщо наука, в якій не має місця Богу, стверджує про кінець світу, як про кінець подій в значенні абсолютного руйнування, то інакше говорить нам про це ж Церква. За вченням Церкви, кінець світу полягатиме не в руйнуванні і знищенні (хоча видимі фізичні явища можуть відбуватися у формі руйнування), а в його повній зміні і оновленні.
Які ж ознаки наближення кінця світу, пришестя Господа нашого Ісуса Христа і Страшного суду?
Цих ознак декілька. Одина з них, як свідчить Євангеліє, полягає в тому, що саме Євангеліє буде поширено і проповідано у всьому світі (Мф.24,14). Жодне місце земної кулі, населене людьми, не буде обійдене євангельським благовістям. Весь рід людський повинен почути слово Боже, скуштувати того небесного духовного хліба, який дав світу Спаситель. І справа людини — прийняти або не прийняти це благовістя, бо людина залишається абсолютно вільною і Господь не допускає над нею насильства.
Друга ознака — в світі надзвичайно активно почнуть виявлятися сили зла, умножиться всяке беззаконня, в людях охолоне любов (Мф.24,12). В людині надзвичайно посиляться і стануть активно виявлятися всі негативні сторони її натури (2 Тим.3,1-5), почне вичерпуватися віра (Лк.18,8). Християнство для багатьох стане предметом ненависті.
Наступна ознака — наприкінці світу відбудуться страшні війни (Мф.24,6), з яких людство взагалі, в своїй більшості, може не вийти живим. По всій землі пройдуть страшні землетруси, буде голод, з’являться епідемії (Мф.24,7).
Як на характерну, слід вказати ще на одну ознаку. Вона полягатиме в тому, що надзвичайно знизиться духовний рівень більшості людей. Вони прив’яжуться до земного і відмовляться від всякого духовного розвитку (Мф.24,37-39; Быт.6,1-8).
І ось тоді, говорить Христове Євангеліє , з’явиться знамення Сина Людського на небі, і люди побачать Христа, що йтиме на небесних хмарах у великій силі і славі. На думку отців Церкви, знаменням другого пришестя буде хрест. Ті люди, які у той час ще житимуть на землі, миттєво зміняться (1 Кори. 15,51-52), зміниться і весь світ (2 Петр.3,13), і одночасно відбудеться загальне воскресіння мертвих, причому воскреснуть вони в преображеному вигляді і будуть абсолютно особливими, такими, що за словом ап. Павла зараз ми собі не можемо уявити. Тіла праведників будуть духовними, нетлінними і безсмертними. Вони будуть вільні від всієї немочі, до якої схильні наші тіла. Вони не матимуть земних тілесних потреб і якоюсь мірою уподібняться духам (Мф.22,30). В такому ж перетвореному вигляді повстануть і тіла грішників. Але, отримавши нетління, грішники одночасно носитимуть в собі і своє страшне духовне становище.
Важко уявити те, про що сказано. Все це знаходиться за межами наших звичайних уявлень. Але одне ясно – з другим пришестям настане на землі останній і страшний суд, який відновить попранную людством справедливість і відновить весь світ. Це буде загальний суд — суд над всіма, без виключення, людьми. Це буде суд урочистий і відкритий, строгий і страшний, звершуваний по всій правді Божій, суд останній і остаточний, спрямований у вічність. Це буде суд вічної справедливості, про яку люди забули і яку вони зневажають протягом тисячоліть. І іншого шляху відновлення цієї попраної справедливості немає і бути не може.
Радісне і вічне життя чекає праведних після суду (Мф. 13,43), і вічні муки уготовані для злих (Мф.25,41-42). Але не треба розуміти це примітивно. Так, святитель Іоанн Златоуст, кажучи про муки грішників, бачить їх муки в тому, що вони будуть позбавлені слави Царства Божого. Позбавлення благ Царства Божого — це богооставленість, яка сильніша від пекельних мук. Духовний жаль про упущене і втрачене виявиться страшніше за все. І ми добре знаємо з досвіду свого життя, наскільки важче душевні і духовні хвороби, ніж хвороби фізичні, і як руйнуюче діють вони на наш організм.
Чи кінчаться муки грішників коли-небудь? З цього приводу існують різні особисті думки. Але, за Євангелієм і християнським віровченням, фвони називаються вічними (Мф.25,46) як природний наслідок того, що зробила людина в духовному плані під час свого земного життя.
З кончиною цього світу і перетворенням нинішнього світу в кращий світ новий, відкриється вічне Царство Боже — Царство слави. Тоді закінчиться Царство благодаті, яким ми іменуємо буття Церкви на землі. Церква земна увійде до цього Царства слави і зіллється назавжди з ним.
Тож нехай справедливий і милосердний Суддя не позбавить і нас цього Царства вічної слави і нескінченного блаженства
Церква свідчить нам не про безглуздий кінець фізичного свуту, а про його велике закінчення, що є початком нового буття. І якщо наука, в якій не має місця Богу, стверджує про кінець світу, як про кінець подій в значенні абсолютного руйнування, то інакше говорить нам про це ж Церква. За вченням Церкви, кінець світу полягатиме не в руйнуванні і знищенні (хоча видимі фізичні явища можуть відбуватися у формі руйнування), а в його повній зміні і оновленні.
Які ж ознаки наближення кінця світу, пришестя Господа нашого Ісуса Христа і Страшного суду?
Цих ознак декілька. Одина з них, як свідчить Євангеліє, полягає в тому, що саме Євангеліє буде поширено і проповідано у всьому світі (Мф.24,14). Жодне місце земної кулі, населене людьми, не буде обійдене євангельським благовістям. Весь рід людський повинен почути слово Боже, скуштувати того небесного духовного хліба, який дав світу Спаситель. І справа людини — прийняти або не прийняти це благовістя, бо людина залишається абсолютно вільною і Господь не допускає над нею насильства.
Друга ознака — в світі надзвичайно активно почнуть виявлятися сили зла, умножиться всяке беззаконня, в людях охолоне любов (Мф.24,12). В людині надзвичайно посиляться і стануть активно виявлятися всі негативні сторони її натури (2 Тим.3,1-5), почне вичерпуватися віра (Лк.18,8). Християнство для багатьох стане предметом ненависті.
Наступна ознака — наприкінці світу відбудуться страшні війни (Мф.24,6), з яких людство взагалі, в своїй більшості, може не вийти живим. По всій землі пройдуть страшні землетруси, буде голод, з’являться епідемії (Мф.24,7).
Як на характерну, слід вказати ще на одну ознаку. Вона полягатиме в тому, що надзвичайно знизиться духовний рівень більшості людей. Вони прив’яжуться до земного і відмовляться від всякого духовного розвитку (Мф.24,37-39; Быт.6,1-8).
І ось тоді, говорить Христове Євангеліє , з’явиться знамення Сина Людського на небі, і люди побачать Христа, що йтиме на небесних хмарах у великій силі і славі. На думку отців Церкви, знаменням другого пришестя буде хрест. Ті люди, які у той час ще житимуть на землі, миттєво зміняться (1 Кори. 15,51-52), зміниться і весь світ (2 Петр.3,13), і одночасно відбудеться загальне воскресіння мертвих, причому воскреснуть вони в преображеному вигляді і будуть абсолютно особливими, такими, що за словом ап. Павла зараз ми собі не можемо уявити. Тіла праведників будуть духовними, нетлінними і безсмертними. Вони будуть вільні від всієї немочі, до якої схильні наші тіла. Вони не матимуть земних тілесних потреб і якоюсь мірою уподібняться духам (Мф.22,30). В такому ж перетвореному вигляді повстануть і тіла грішників. Але, отримавши нетління, грішники одночасно носитимуть в собі і своє страшне духовне становище.
Важко уявити те, про що сказано. Все це знаходиться за межами наших звичайних уявлень. Але одне ясно – з другим пришестям настане на землі останній і страшний суд, який відновить попранную людством справедливість і відновить весь світ. Це буде загальний суд — суд над всіма, без виключення, людьми. Це буде суд урочистий і відкритий, строгий і страшний, звершуваний по всій правді Божій, суд останній і остаточний, спрямований у вічність. Це буде суд вічної справедливості, про яку люди забули і яку вони зневажають протягом тисячоліть. І іншого шляху відновлення цієї попраної справедливості немає і бути не може.
Радісне і вічне життя чекає праведних після суду (Мф. 13,43), і вічні муки уготовані для злих (Мф.25,41-42). Але не треба розуміти це примітивно. Так, святитель Іоанн Златоуст, кажучи про муки грішників, бачить їх муки в тому, що вони будуть позбавлені слави Царства Божого. Позбавлення благ Царства Божого — це богооставленість, яка сильніша від пекельних мук. Духовний жаль про упущене і втрачене виявиться страшніше за все. І ми добре знаємо з досвіду свого життя, наскільки важче душевні і духовні хвороби, ніж хвороби фізичні, і як руйнуюче діють вони на наш організм.
Чи кінчаться муки грішників коли-небудь? З цього приводу існують різні особисті думки. Але, за Євангелієм і християнським віровченням, фвони називаються вічними (Мф.25,46) як природний наслідок того, що зробила людина в духовному плані під час свого земного життя.
З кончиною цього світу і перетворенням нинішнього світу в кращий світ новий, відкриється вічне Царство Боже — Царство слави. Тоді закінчиться Царство благодаті, яким ми іменуємо буття Церкви на землі. Церква земна увійде до цього Царства слави і зіллється назавжди з ним.
Тож нехай справедливий і милосердний Суддя не позбавить і нас цього Царства вічної слави і нескінченного блаженства.
Стрітення – свято Богородичне, тобто присвячене Божій Матері. В перші століття християнства в цей день вшановували Богоматір. Стрітення близьке до свят на честь Божої Матері і по складу богослужіння. У тропарі свята, у прокімнах на утрені і Літургії та інших піснеспівах звернення до Богородиці займають центральне місце. Це вплинуло на колір облачень священнослужителів на святковій службі. Вони можуть бути і білими – як в Господні свята, і блакитними – як в Богородичні.
Праведному Симеону було обіцяно, що він не помре, доки не побачить Христа Спасителя. На сороковий день після Різдва Христового Матір Божа Пречиста Діва Марія, за старозавітним звичаєм, принесла Своє Божественне Дитя до храму. На цей час у храмі перебував старець Симеон.
Він упізнав Христа Спасителя, взяв Його на свої руки і промовив чудову молитву, яку ми й донині повторюємо: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико… з миром».
При цьому була присутня Анна Пророчиця, яка теж прославляла Бога і говорила про Спасителя всім, хто чекав визволення в Єрусалимі. Цілком ймовірно, що в храмі були й інші люди, але вони не впізнали Христа Спасителя, не помітили Його.
Свято Стрітення — це свято зустрічей: зустрічі праведного Симеона з Господом, людини — з Богом, Старого Завіту — з Новим. Це свято нашої зустрічі з Господом Ісусом Христом. Людина зустрічається з Богом у молитві, в радості, у стражданні й хворобах, у злиднях і, особливо, у Таїнстві Святого Причастя. Проте часто буває, що ми не помічаємо, не впізнаємо Бога, проходимо повз нього. У чому ж причина, чому так трапляється?
Причин тут багато, і всі вони різні, але найчастіше — це наша сердечна нечистота, що вкриває завісою наші духовні очі, і ми не можемо бачите те, що має бути очевидним. «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать», — говорить Сам Господь (Мф. 5, 8). Чистота серця — це перше і найнеобхідніше, що допомагає нам бачити Бога, наблизитися до Нього і жити з Ним і в Ньому. Ось чому так часто Свята Церква від імені всіх і за всіх нас повторює у своїх молитвах: «Серце чисто створи в мені, Боже, і духа правого обнови в нутрі моєму» (Пс. 50, 12).
Ми сказали, що Стрітення — це день нашої з вами зустрічі з Христом Спасителем. Зустрічі ці бувають у нас упродовж всього життя. Колись наші благочестиві матері (нехай дарує їм Господь Своє милосердя!) принесли і нас з вами до храму й поставили перед Богом. Потім ми виросли, змужніли, набралися розуму і, відвернувшись від божественного шляху, пішли широкими шляхами мирського суєтного життя…
Можливостей зустрітися з Богом безліч. Вони даються нам, земним, як запорука милості Божої, як запорука неминучої останньої і найрішучішої зустрічі після смерті, у житті вічному. Заради цієї останньої зустрічі Свята Церква кличе, слово Боже вчить, досвід християнського життя підтверджує необхідність якомога частіше зустрічатися з Богом у цьому житті. Про цю неминучу зустріч треба пам’ятати, до неї треба готуватись. Остання зустріч не залежить від нашого бажання: можна в цьому світі свідомо чи несвідомо нехтувати зустрічами з Богом, відкидати їх, але та, остання, зустріч не залежать ані від нашого бажання, ані від нашої готовності.
Господи! Сподоби нас пройти земний шлях, з миром промовити своє «нині відпускаєш» і, зустрівшись з Тобою, почути не грізне «йдіть від Мене, прокляті… Я не знаю вас» (Мф. 25, 41), а милостиве твоє слово: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25, 34).
Идет загрузка ...