Божественна літургія у неділю 25 січня. Неділя після Богоявлення, про Закхея

“Іісус і Закхей”

(мозаїка XI ст., Собор Святого Марка, м.Мілан, Італія)

За службою цього дня читали розповідь євангеліста Луки про зустріч Ісуса і начальника митарів Закхея. Це відбулося в Єрихоні – найдавнішому і найнижчому місті на Землі, яке існує і зараз. Зустріч з Ісусом стала причиною того, що Закхей прийняв рішення змінити спосіб життя, замість звички до гріха обрав чесність. Це євангельське читання звучить в храмах за чотири тижні до початку Великого посту.

В сьогоднішню неділю по церковному уставу читалась євангельська повість про Закхея. До великого посту ще далеко, але Церква поступово підготовлює нас до вступлення на поприще покаяння. І саме прикладом істинного покаяння являється образ Закхея митаря.

Коли Господь проходив по вулиці Єрихону, один із начальників митарів по імені Закхей приклав зусилля, виліз на дерево, тому, що був низький ростом, щоб хоч із далеку побачити великого пророка. У нього не було ніякого прохання до Спасителя. Але напевне його душа не була в спокої, що він виконує обов’язки митаря – тобто людина яка збирає данину в користь язичникам. Митарі за звичай були людьми дуже жорстокими, забирали більше необхідного, і за рахунок цього й самі збагачувались.

Коли Господь проходив повз нього, Він побачив його, і сказав йому по імені:«Закхее потщався слези: Днесь бо вдому твоэму подобаэт Мне быти.»(Лк.19,5). Закхей зліз із радісним серцем прийняв Господа і Його учнів. Але народ який не любив митарів, не міг зрозуміти чому Господь прийшов до нього в гості,і всі почали роптати говорячи:«як ко грешному мужу вниде витати?». А Закхей проявляє мужність і сердечно кається:«се пол. имения моего Господи дам нищи,. и аще кого чем обидил, возвращу четверицею.»(Лк.19,8). Ось який переворот в людській душі трапляється при зустрічі з Христом!

Невільно ми згадуємо багатого юношу, який хвалився ,що із самої юності виконав Заповіді Божі, а коли почув пораду від Господа роздати все своє майно, то відійшов засмученим, тому що був багатим. А ось Закхей не міг хвалитися, що він від юності виконав Заповіді, навпаки,він був людиною яка постійно порушувала їх. І не дивлячись на це, митар відразу вирішив віддати всю половину свого майна бідним, а із другої половини нагородити тих, яким заподіяв зло. Це показує його нам як людину яка пам’ятає всіх кому причинила зло. Так як ми навпаки, часто пам’ятаємо тих, хто нас чимось образив. Господь сказав:«Днесь спасенине дому сему бысть. Прииде бо Сын Человеч взыскати и спасти погибшия.»(Лк.19,9-10)

Господь прийшов не для праведних, а для грішних. Із життя кожний знає яке значення має одна людина для іншої. Людина радіє в присутності другої людини з якою довгий час була в розлуці. Але якщо людина так впливає на іншу людину то який вплив має Господь і Спаситель на людей? Красота і сила Священного Писання заключається в тому, що воно в небагатьох рядках, а часто в декількох словах, показує нам характер та життя людини.

Чи багато сказано про Закхея? Всього декілька рядків, але їх легко уявити собі. Ось він подружений в грошові розрахунки, і так проходить його все життя. Але ось в один день він побачив Христа і його життя повністю змінюється. Що-ж здійснило цей переворот в його душі? Його звершила присутність Господа. По древньому церковному переданні Закхей потім став ревностним християнином. А пізніше був єпископом в Кессарії Палестинській, і закінчує своє життя мученицькою смертю. Із його життя ми бачимо, що він шукав Господа і він Його знайшов.

Дорогі браття і сестри! Господь завжди присутній з нами, у всьому промишляє й допомагає нам. Тож опираючись на благодать Христову будемо стремитися і прикладати зусилля до того, щоб наш характер змінився до кращого. Будемо дивитись на Закхея і брати із його життя приклад пошуку Господа і істинного покаяння, яке супроводжувалося-б не тільки на словах але й ділами. Коли художник хоче написати портрет, то він довго дивиться на людину, він повинен вивчити оригінал, щоб зобразити його на полотні. Якщо ми маємо бажання подражати нашому Господу, то повинні уважно і довго вдивлятись в Його образ, як в Іконі так і в Євангелії, щоб і в нас хоч і в малій степені відобразились риси Богочоловіка Господа нашого Іісуса Христа.

СВЯТОЇ МУЧЕНИЦІ ТАТІАНИ РИМСЬКОЇ, ДИЯКОНІСИ, ТА З НЕЮ В РИМІ ПОСТРАЖДАЛИХ (226 – 235)

Свята мучениця Татіана жила в кінці II – на початку III століття у Римі. З дитинства вона виховувалася в християнській вірі, відрізнялася чеснотою і працьовитістю. Прийняла мученицьку смерть після того, як відмовилася поклонятися язичницьким богам.
Життя римського християнина на той час було не простим. Місто переповнилося язичницькими храмами, а суспільне життя тісно перепліталося з релігією. Поверталися римські легіони після перемоги над ворогами, – всі повинні були приносити жертви богам. Вступав на престол новий імператор, – всі йшли в храми і кадили перед «генієм імператора». Починався новий рік, – усім було слід умилостивити богів жертвопринесеннями. А скільки траплялося інших випадків у житті, коли потрібно було на очах у всіх показати, що ти не безбожник, що ти шануєш богів, що ти виконуєш усі обряди народної релігії!
Здавалося б, велике діло – кинути фіміам на жертовник або поклястися генієм імператора, – але християни і це вважали зрадою Христу, актом зречення від Нього і тому під різними приводами намагалися ухилитися від участі в загальнонародних святах; їм доводилося ховатися та приховувати свою віру в істинного Бога. Коли ж спалахувало чергове гоніння на християн, коли їх примушували відкрито, при всіх, хулити Христа і приносити жертви ідолам, тоді й таємні християни відкривали свою віру, терпіли страждання і йшли на ешафот.
У сім’ї одного із них, консула імператора, народилася дочка. ЇЇ назвали Татіаною і виховували як християнку. Дитинство дівчинки не було обтяжене турботами. З роками вона перетворювалася з крихітки у напрочуд вродливу дівчину. Найгарнішими були її очі, що світилися незвичайною добротою, із крапелькою смутку на дні. Щоночі дівчина молилася і все повторювала, що хоче служити Господу. Вдень була завжди розважливою і намагалася допомагати людям.
Татіану з ранніх літ батьки стали привчати до благочестя і брали її з собою на таємні богослужіння, що відбувалися вночі в катакомбах. Пробираючись вузькими коридорами катакомб, ледь освітленими олійними лампами, вона бачила, що ці стіни зберігають у собі мощі мучеників за віру та відданість Христу. У дні їх пам’яті вона чула гімни, що прославляли їх подвиги, та із трепетом у серці слухала розповіді про їх святе життя і страждання. Їй хотілося так само любити Христа і так само віддати за Нього життя. Часто, ще будучи маленькою дівчинкою, Татіана, прокинувшись посеред ночі, підіймала руки і приносила Богові свої дитячі молитви. – Я хочу бути святою, – шепотіла вона. – Навчи мене, Господи, не любити нічого і нікого так міцно, як Тебе!
Коли Татіана виросла, ця її мрія здійснилася. За своє благочестиве життя, за свою відданість Богові і постійну готовність щось зробити для інших вона була висвячена в дияконіси. У її обов’язки входило вчити вірі оглашенних жінок і дівчат, готувати їх до святого Хрещення, прислуговувати при звершенні цього таїнства, піклуватися про бідних, хворих і сиріт.
Оточуючі помічали красу і доброзичливість Татіани. Багато молодих людей приходили до її батька свататися, але вона відмовляла всім. Батько спробував умовити дочку вийти заміж. Дівчина відповідала, що любить тільки Господа і присвятить своє життя тільки Йому. Розуміючи, що рішення своє вона не змінить, люблячий батько не приймав більше женихів, відмовляючи їм відразу.
Одного разу консул повернувся додому зляканий. Імператор Геліогабал убитий. На його місце вступив новий правитель Олександр Север. Римляни чекали змін. Новий імператор відрізнявся від свого попередника. У його будинку, крім язичницьких скульптур, було і зображення Христа. Молодий імператор залишався язичником, та християни більше не боялися переслідування. Вони створили в Римі свою громаду і Татіана була серед них.
Тепер вона ще більше допомагала вірянам, доглядала за хворими. Завдяки її турботам нужденні отримували їжу і одяг, хворі видужували. За що б вона не взялася, все влаштовувалося щонайкраще. Слава про її доброту поширилася далеко за межі християнської громади.
Окрім Олександра Севера країною керувала і Державна рада. Багато її членів були незадоволені тим, що християни отримали свободу. Особливо обурювався римський єпарх. Як градоначальник він мав право видавати укази, що повинні були неухильно виконуватися. Заручившись підтримкою ради, він написав закон, за яким християни повинні були поклонятися і язичницьким богам, інакше їх чекала кара.
З цього моменту християнська громада припинила своє відкрите існування. Татіану силою привели в храм Аполлона. Спочатку їй запропонували поклонитися язичницькому богу.
– Принеси жертву Аполлону! – сказали їй. Замість цього дівчина стала молитися Христу: – Для мене існує тільки один Бог – Ісус Христос! – заявила вона. І раптом земля здригнулася, статуя Аполлона впала і розбилася на дрібні шматки, стіни храму затремтіли, і почулися стогони.
– Це стогнуть духи зла і брехні, – говорили про себе християни, – відчувають вони, що приходить кінець їх обманам. Тим часом святу Татіану привели на місце тортур. Її били по обличчю і терзали залізними гаками. Мужньо переносячи страждання, свята діва молилась за своїх мучителів і просила Господа відкрити їм душевні очі та навчити істині. Молитва її була почута: небесне світло осяяло катів, і вони побачили чотирьох ангелів, що оточували святу. Тоді вони впали до ніг святої і стали молити її прощення. Новонавернені мученики голосно славили Христа і після коротких, але жорстоких мук вони, восьмеро, були усічені мечем і відійшли до Господа, прийнявши хрещення у власній крові.
На другий день сам правитель Риму Ульпіан взявся судити мученицю. Коли її привели з темниці, всі були вражені тим, що на ній не було видно навіть і сліду від вчорашніх мук. Обличчя її було спокійним і радісним. Ульпіан став переконувати Татіану принести жертву богам, але вона відмовилася. Тоді він наказав гострими бритвами різати їй тіло. Як знамення чистоти, з ран разом із кров’ю полилось молоко, а повітря наповнилося пахощами. Потім її розтягнули на землі і довгий час били жезлами так, що самі мучителі швидко втрачали сили і часто змінювалися. Вона ж залишалася непохитною, бо ангели Божі невидимо стояли біля неї, підбадьорювали і відводили від неї удари на тих, хто намагався заподіяти їй страждання. Нарешті, дев’ятеро катів упали мертвими, а решта, ледь живі, залишилися лежати на землі нерухомо.
Свята ж, піднявшись, викрила брехню самого судді і його служителів, кажучи, що боги їх – бездушні ідоли; вона ж служить єдиному істинному Богу, Який творить чудеса.
Наближався вечір, Татіану відправили назад до в’язниці. Там вона провела ніч, молячись до Господа. Вранці її знову привели на суд, і знову всі були вражені її прекрасним видом. У цей день свята Татіана розтрощила своєю молитвою храм богині Діани і знову терпіла за це страшні муки.
На інший ранок Татіану привели в цирк і випустили на неї атласського лева. Арена Колізею, як і помости багатьох інших римських цирків, була вже рясно зрошена мученицькою кров’ю. Постійно відбувалися там криваві видовища: безтрепетних християнських мучеників віддавали на розтерзання звірам. Але тепер на цю ж арену була кинута дочка одного з шляхетних і шанованих римлян. Це сильніше звичайного збуджувало загальну цікавість.
Однак, на подив усім, випущений з клітки лев не розтерзав дівчину. Замість цього, він ластився до неї і покірно лизав ноги. Натовп, подумавши, ніби це був якийсь ручний або слабосильний лев, заревів і жадаючи, щоб його прибрали з арени. Глядачі, очолювані одним знаним сановником, кинулися виконувати побажання. Але лев, кинувшись на їх очільника, тут же розірвав його. Після того Татіану забрали з арени і знову піддали мукам; нарешті, її кинули у вогонь. Але полум’я не торкнулося не тільки її тіла, але навіть розкішного волосся, яким свята мучениця прикривала свою наготу. Язичники прийшли тоді до висновку, що чудеса ці здійснюються тільки силою волосся Тетяни. Її обстригли і зачинили в храмі Зевса.
Коли на третій день туди прийшли жреці, вони побачили, що ідол Зевса лежить, розбитий на дрібні шматочки, а свята молиться. Тоді Ульпіан виніс смертний вирок, і святу Татіану обезголовили. Разом із нею був страчений і її батько. Побачивши страждання доньки, він не побажав залишатися таємним християнином і вирішив постраждати разом з нею. Сталося все це в 225 році.
Свята Татіана як мучениця перших століть християнства шанується і в Православній, і в Католицькій Церкві.