13 липня у п’яту Неділю після П’ятидесятниці Божественну літургію та всенічне бдіння напередодні у соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко. Також Свята Православна Церква сьогодні вшановує пам’ять Собор славних і всехвальних 12-ти апостолів. Перед літургією було прочитано акафіст перед іконою святих апостолів. За Літургією помолились про Україну, її народ, владу та військо, щоб Господь дав Свій мир нашій землі та милість знедоленим.

Євангельська розповідь про зцілення Ісусом Христом двох біснуватих в країні Гадаринській, свідчить про те, що злі духи існують у світі й творять над людьми свої згубні справи. З того часу, як злий дух намовив Адама на гріх, скільки вчинено ним бід у світі. В які тільки гріхи не впадало людство, яких жахливих злочинів не скоєно при навіюванні й допомозі диявола, – цього за висловом Спасителя, людиновбивці споконвіку, який “наче лев, і шукає кого б пожерти”… Злі духи не тільки шкодили людині, спокушали її, але нерідко і вселялися в неї: тоді людина ставала біснуватою. Біснуваті, про яких ми чули з Євангелія, жили в печерах, де хоронили мертвих, вони були настільки люті, що ніхто не відважувався пройти біля того місця, де вони знаходилися.
В існуванні злих духів ми переконуємося із книг Святого Письма Старого та Нового Завіту, із свідчень святих отців та життєписів угодників Божих. В книзі Буття оповідається, як диявол, з’явившись в образі змія, спокусив нашу праматір Єву, яка порушила заповідь Божу і намовила до того ж праотця Адама. Тому-то диявол і називається людиновбивцею споконвіку — з самого початку.
В книзі Іова повіствується, що диявол, з попущення Божого, поразив Іова багатьма хворобами, але не добився з його уст хули на Бога.
Самого Спасителя під час сорокаденного перебування в пустелі було спокушувано сатаною, який хотів розпалити в Ньому нетерплячість, владолюбство, марнославство.
Бісів виганяв і Сам Христос Спаситель і Його апостоли.
Із Божественного Одкровення ми знаємо, що диявол — істота реальна, ірраціональна, має розум і волю. Як віра в Бога, в існування ангелів добрих, так і віра в існування злих духів є всезагальною в роді людському. Біси — це духи, вигнані з неба. Власна воля загубила їх, зла воля керує ними в їхніх злочинах.
Не кажучи вже про невіруючих людей, нам віруючим, дуже не хотілося б вірити в існування диявола. Завжди краще віриться в добро: Бог і ангели -істоти добрі й прекрасні, тому вірити в існування їх приємно й втішливо; а диявол і біси – істоти злі та шкідливі, тому вірити в їх існування – дуже неприємно, і нам хотілося б, щоб їх не було.
Ми мали б якесь право не вірити в існування злих духів, в минулому добрих, які згодом відпали від Бога і тепер навічно утвердилися у злі, якби навколо себе бачили одне добро і добрих людей, але ми бачимо і зло, і злих людей. Тому ми не можемо не вірити в істоту, яка повністю й безповоротно лежить у злі. Адже і серед людей зустрічаються такі вперті особи, що ніяка кара, навіть загроза смерті не в змозі примусити їх позбавитися від злих навичок і злочинних дій.
Злі духи по-різному шкодять людям і гублять необережних з попущення Божого. Тільки тепер, в часи нової благодаті, біси діють обережніше, ніж в той час, коли сила і влада їх над людьми не була ще знищена Христом і їм було значно просторіше у світі.
Біс завжди сильний нашою слабкістю. Тому слово Боже говорить: “Не давайте місця дияволові”. Зло, гнів, пияцтво, лихослів’я, ненависть, скупість, срібролюбство, нечистота, блуд, лукавство, неправда й інші вади людські можна впевнено назвати біснуванням, а носіїв цих пороків -одержимими або біснуватими. Звідки може в людині взятися стільки таких вад? Очевидно, від диявола, котрий є початком усякого зла. “Хто чинить гріх, той від диявола, бо спочатку диявол согрішив”.
Господь наш Ісус Христос прийшов у світ, щоб зруйнувати справи диявола і перемогти його з усім його воїнством: “Для цього-то і явився Син Божий, щоб зруйнувати діла диявола”.
З пришестям Христа нам не страшний диявол. Біснуваті, побачивши Христа, кричали: “що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? прийшов Ти сюди передчасно мучити нас”. Отже, Ісус Христос – це мука для злих духів. Вони добре знають, що після Страшного Суду будуть навіки кинуті в пекло. їм хотілося б принаймні, хоч до суду мати повну волю у світі й панувати над людьми. Про те, що вони не мають такої влади, що вони завжди знаходяться у повній покорі у Бога, Господь показав на прикладі вигнання їх з біснуватих людей. Коли злі духи побачили, що Христос хоче вигнати їх з чоловіка, почали просити у Нього дозволу увійти в стадо свиней, що паслося. Виходить, що навіть такій тварині, як свиня, злі духи не можуть пошкодити без попускання Божого.
Якщо Христос страшний для бісів, якщо вони тремтять перед Богом – то значить вони не можуть бути там, де знаходиться Бог, вони втікають звідти. Якщо в нашій душі буде Бог, то злі духи також будуть втікати від нас, як від вогню.
Для боротьби з дияволом необхідно одягнутися у зброю: “Одягніться в повну зброю Божу, щоб вам можна було стати проти хитрощів диявольських,… а понад усе візьміть щит віри, яким зможете погасити всі розпечені стріли лукавого… і меч духовний, що є слово Боже”.
Краща зброя для боротьби з дияволом – молитва і піст. Цей рід, сказав Господь про бісів, виганяється не інакше, як молитвою і постом.
Біси говорили священномученику Кіпріяну: “Ми не можемо дивитися на хресне знамено, воно, як вогонь, опалює нас і відганяє”. Іменем Ісуса завжди бий ратника”, – тобто бісів, – учить преподобний Іоан Ліствичник. “Нема сильнішої і міцнішої зброї у духовній брані від Ісусової молитви”, – свідчить авва Іов. “Демони не відважуються наблизитися до того, хто веде бесіду з Богом”, – віщає Симеон Новий Богослов. Читання Святого Письма – це великий захист від гріха, вчить авва Єпіфаній, а блаженний Ієронім і преподобний Пімен говорять: “Думай постійно про що-небудь добре, щоб диявол завжди знаходив тебе зайнятим: доки людина перебуває в духовній роботі, ворог не може поразити його”.
Наслідуючи приклад і вказівки доблесних воїнів Христових, сподіваючись на Бога і зміцнюючись благодаттю Святого Духа, ми можемо і зобов’язані вийти переможцями в боротьбі зі злом і ворогами нашого спасіння – духами злоби піднебесними.

Собор славних і всехвальних 12-ти апостолів

Собор 12-ти апостолів Христових є давнім святом. Вказівки на це святкування зустрічаються в IV столітті. Святі 12 апостолів — Петро і його брат Андрій Первозванний, Яків Зеведеїв і брат його Іоанн Богослов, Филип, Варфоломій, Фома Близнюк, Матвій, Яків Алфеїв, Юда, брат Господній або Тадей, Симон Зилот і Матфій — згадувані в різні пори року, з давніх часів також вшановуються Церквою в загальному святкуванні на наступний день після пам’яті славних і первоверховних апостолів Петра і Павла.

Грецьке слово “апостол” означає “посланник, слуга”, тобто апостоли були посланцями, слугами Христа. Ще вони називалися учнями Христовими, бо були ближче всіх до Нього і більше всіх чули  Його святе вчення. Спаситель обрав їх на служіння людям, коли Сам виступив на служіння роду людському — за три роки до Своєї хресної смерті. Щоб відкрити світу Свою всемогутність, Христос обрав і наділив чудовою силою майже всіх апостолів із бідних, незнатних родів. Будучи покликаними до апостольства, вони залишили своїх рідних, свої домівки і заняття і невідлучно слідували за Вчителем. За Його велінням вони розійшлися різними містами і країнами, охоче розділяючи з Ним всі незручності й страждання.

Імена 12 апостолів в Євангеліях перераховані в даних про їх обрання та посланні на проповідь (в Діян 1: 13-26 цей список повторюється, за винятком імені Іуди Іскаріота, який замінюється жеребом на Матфія).

Однак виділення учнів з числа народу, що постійно оточував Христа, відбувалося досить тривалий час. Першими до апостольства були покликані Андрій, Іоанн, Яків, Симон (наречений Петром), Филип і Нафанаїл (Ін. 1: 35-49), з яких принаймні Андрій та Іоанн колись були учнями Іоанна Хрестителя (Ін. 1: 35- 40). Хоча перебування з Христом вже пробудило в них віру в Нього (Ін. 2:11), після першої зустрічі з Учителем вони ще на деякий час повертаються до своїх звичних справ. Продовжуючи займатися рибальством, майбутні апостоли, як і інші учні, бачили чудеса Господа в Галілеї, чули Його проповідь (Лк. 4: 31-5: 1). Переломною подією, після якого рибалки перетворилися в «ловців людей», став чудовий улов риби (Лк. 5: 2-12). Вони вирішили «залишити все» і слідувати за Вчителем. З безлічі учнів Господь пізніше поповнив число Своїх перших апостолів до дванадцяти, які аж до арешту Христа вже не відлучалися від Господа, від Якого навчалися і готувалися до наступного виходу на проповідь.

Остаточне обрання апостолів сталося, коли вустами ап. Петра (Мф. 16:16) була сповідана їх загальна віра в Христа як Сина Божого. Однак і після цього Спаситель мав зміцнювати їх віру. В Євангеліях описані приклади маловір’я апостолів (Мф. 14: 25-31; 16: 8; 17:20; Мр. 4: 37-40), нерозуміння ними слів і справ Христа (Мф. 15: 15-16; 26: 7 -13; Лк. 9:45; 18:34; Ін. 12:16). Розуміючи вчення про Царство Боже як про земне царство Ізраїлю (Мр. 10: 32-37), вони ставлять питання про людські привілеї, що можна отримати, слідуючи за Господом (Мт. 20: 20-24; Мр. 9:33; Лк . 9:46). Слабкість їх віри доходить до того, що в момент арешту всі вони залишають Месію (Мф. 26:56; Ів. 16:32), а Петро тричі відрікається від Нього (Мф. 26: 69-75). Один з дванадцяти навіть став зрадником. Навіть після Воскресіння Христа деякі з них ще сумніваються (Мф. 28:17), продовжують по земній розуміти вчення про Царство (Дії 1: 6). І ці вказівки Святого Письма на недосконалості і людську слабкість навіть обраних учнів Господа говорять про те, що тільки з Божою допомогою і силою Духа Святого людині дано перемагати свою гріховну природу і знаходити істинне знання Бога.

Остаточно апостоли стали тими, ким Христос «вловив всесвіт» (тропар П’ятидесятниці), лише отримавши в день П’ятидесятниці в вигляді вогненних язиків дар Святого Духа, Який «навчив їх всьому» (Ін. 4:26). Силою Його вони і робили справу свого служіння до самої смерті. Подібно до свого Божественного Вчителя апостоли відчули безліч лих і скорбот під час просвіту поганам — і встояли в цих випробуваннях.

Майже всі апостоли Христові закінчили свою сповнене страждань життя мученицьки.
Петро Первоверховний — перший єпископ Римський. Він проповідував по Нікеї, Сирії, Малій Азії, Сицилії, Коринті, Іспанії, Карфагені, Єгипті, Британії. У 67 р в Римі розп’ятий вниз головою. Святі мощі його зберігаються в Римі. Пам’ять 29 червня.

Іаков Заведеїв, брат Іоанна Богослова, проповідував в Іспанії. Близько 44 р. усічений мечем в Єрусалимі за царя Ірода Агріппи I. Пам’ять 30 квітня.

Андрій Первозванний, брат Петра, проповідував у Візантії, Фракії, Македонії, Мал. Азії, Аланії, Криму, Причорномор’я, на Русі. Близько 62 р. в Патрах розіп’ятий на хресті у вигляді літери Х. Частина глави в Амальфі. Пам’ять 30 листопада.

Іоанн Богослов, євангеліст, і проповідував в їхніх Мал. Азії, Єрусалимі, Ефесі, на о. Патмос. На поч. II ст. (бл. 106 р) мирно спочив у Ефесі. Пам’ять 8 травня і 26 сент.

Филип проповідував у Сирії, Малій Азії з ап. Варфоломієм; Греції, Аравії, Ефіопії, Фрігії. Розп’ятий вниз головою в Гієраполі (Фрігія) в I ст. Святі мощі покладені в храмі 12-ти апостолів (Рим); рука — у Флоренції. Пам’ять 14 листопада.

Варфоломей проповідував в Сирії, Малій Азії (з ап. Филипом); Індії, Вел. Вірменії. У I ст. язичниками в Баку розіп’ятий вниз головою (здерли шкіру, відрубали голову). Частина св. мощей в Римі. Пам’ять 11 червня і 25 серпня.

Фома проповідував в Індії, Парфії, Мідії, Персії. У I ст. помер мученицькою смертю в Індії, пронизаний 5-ма списами. Святі мощі зберігаються в Індії, в Едессі, в Константинополі, рука — в Угорщині. Пам’ять 6 жовтня.

Матфей (колиш. Митар Левій), євангеліст (41). Він проповідував по Македонії, Сирії, Персії, Парфії, Мідії, Ефіопії. У 60 р в Африці розп’ятий на землі і спалений людожерами. Пам’ять 16 листопада.

Іаков Алфєєв, брат ап. Матвія, проповідував в Едессі, Юдеї, Газі, Півд. Палестині, Єгипті. У I ст. розп’ятий на хресті в Єгипті. Пам’ять 9 жовтня.

Іуда Яковів, або Тадей, — брат Господній по плоті. Був в Юдеї, Галилеї, Самарії, Ідумеї, Аравії, Сирії, Месопотамії, Персії. У Вірменії бл. 86 р. розп’ятий на хресті, пронизаний стрілами. Пам’ять 19 червня.

Симон Зилот проповідував в Єгипті, Мавританії, Лівії, Нумідії, Киринії, Абхазії. У I ст. в Абхазії розп’ятий на хресті. Пам’ять 10 травня.

Матфій обраний до числа 12-ти замість Юди Іскаріота. Він проповідував по Юдеї, Колхіді, Македонії. Бл. 63 р. побитий камінням в Юдеї. Глава — в Римі, частина мощей — в Трірі, Павії. Пам’ять 9 серпня.

Вище йшлося про перші 12 апостолів, яким присвячене сьогоднішнє свято. Євангеліст Лука повідомляє також про те, що Господь «обрав і інших 70 учнів і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди сам хотів іти» (Лк. 10: 1). Причина появи цього кола обраних учнів наводиться в наступному вірші: «Жнива великі, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб вислав робітників на жнива свою »(Лк. 10: 2). Церква вшановує їх 4/17 січня як Собор 70 апостолів.

Ще пізніше, через кілька років після Вознесіння Господа, Ним був покликаний на служіння Савл, який став апостолом Павлом. Але незважаючи на таке пізнє покликання і на винятковість обставин, при яких він став благовісником, апостол Павло разом з Петром іменується Церквою як первоверховний.

Не так вже й багато було в перший час учнів Христових (два “взводи” в армійському розумінні), але, з Божою поміччю, вони своїм вченням перемогли весь світ і утвердили засновану Господом Церкву. «Во всю землю изыде вещание, и в концы вселенныя глаголы их». Не було тоді ні одного народу, якому б не проповідували святі апостоли (а пізніше їх наступники). Палестина, Сирія, Месопотамія, Італія, Греція, Вірменія, Індія, Персія, Британія, Єгипет, Ефіопія і багато інших країн були оголошені їхні вченням, підкріплюється чудесами. У цьому ряду стоїть і наша земля, яку відвідав і благословив апостол Андрій Первозванний, особливо шанований за це Православною Церквою.

Згадуючи близькість апостолів до Господа, їх великі труди і страждання на славу Божу заради нашої святої віри, багато святих послідовників намагалися наслідувати їх, якщо не в плані просвітницької апостольської діяльності, яка не для всіх була доступна, то, у всякому разі, в жертовному служінні Богу. Особливо ми шануємо святих, яких Церква величає рівноапостольними — в їх числі св. рівноапостольного Володимира, Хрестителя Русі. Святий благовірний цар Костянтин Великий (306 — 337) побудував в Царгороді храм в ім’я святих дванадцяти апостолів.

Підготовлено за матеріалами сайту «Українська правослана церква».