30 березня, у Неділю четверту Великого посту, Божественну літургію в соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко. Також цього дня Свята Православна Церква вшановує пам’ять Преподобного Олексія, чоловіка Божого За Літургією посилено помолились про Україну, її народ, владу та військо, щоб Господь дав Свій мир нашій землі та милість знедоленим.
Одразу після літургії, було звершено вечірнє Богослужіння з чином Пасії.
У своїй проповіді, отець Михаїл розповів вірянам про четверту неділю Великого посту, яка присвячена згадці про книгу преподобного Іоанна Ліствичника «Ліствиця», яка описує шлях духовного вдосконалення християнина. «Ліствицею» – сходами на Небо є Божественна любов. Від її підробок, справжню любов відрізняє дух смирення, зазначив настоятель.
ЧЕТВЕРТА НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ – ПРИСВЯЧЕНА ПАМ’ЯТІ ПРЕПОДОБНОГО ІОАННА СИНАЙСЬКОГО, АБО “ЛІСТВИЧНИКА”
У богослужінні четвертої седмиці Великого посту Церква розповідає високий приклад постницького життя в особі подвижника VI століття преподобного Іоанна Лествичника. З 17 до 80 років він подвизався на Синайській горі і в своєму творінні “Лествиця раю” зобразив шлях поступового сходження людини до духовної досконалості по лествиці душі, що веде від землі до місця вічної слави. Таких ступенів в “Лествиці” нараховуться 30, за числом років земного життя Спасителя до Його сходження на хресну дорогу служіння роду людському.
Про походження Іоанна Лествичника майже не збереглося відомостей. Існує переказ, що він народився близько 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії, пам’ять яких святкується Церквою 26 січня. У віці шістнадцяти років Іоанн прийшов у Синайський монастир. Наставником і керівником преподобного став авва Мартирій. Через чотири роки Іоанн прийняв постриг. Один із присутніх при цьому, авва, передбачив, що він стане великим світильником Церкви Христової. Протягом 19-ти років Іоанн трудився в послухові своєму духовному отцю. Після смерті авви Мартирія преподобний Іоанн обрав усамітнене життя, віддалившись у безлюдне місце, що називалося Тола, де провів 40 років у мовчанні, пості, молитві і покаянних сльозах. Не випадково у “Лествиці” преподобний Іоанн так говорить про сльози покаяння: “Як вогонь спалює і знищує хмиз, так чиста сльоза омиває всі нечистоти, зовнішні і внутрішні”.
У преподобного Іоанна був учень, чернець Мойсей. Одного разу наставник наказав своєму учневі наносити в сад землі для грядок. Виконуючи послух, інок Мойсей через сильну літню спеку приліг відпочити в тіні великого каменя. Преподобний Іоанн Ліствичник знаходився в цей час у своїй келії і відпочивав після молитовної праці. Раптово йому з’явився чоловік поважного вигляду і, розбудивши святого подвижника, з докором сказав: “Чому ти, Іоанне, спокійно відпочиваєш тут, а Мойсей знаходиться у небезпеці?” Преподобний негайно прокинувся і став молитися за свого учня. Коли його учень повернувся ввечері, Іоанн запитав, чи не сталося з ним щось погане. Чернець відповів: “Ні, але я був у великій небезпеці. Мене ледь не розчавив величезний уламок каменю, який відірвався від скелі, під яким я опівдні заснув. На щастя, мені здалося уві сні, що ти кличеш мене, я схопився і кинувся бігти, а в цей час величезний камінь із шумом впав на те саме місце, з якого я втік…”.
Обдарований високим проникливим розумом, наділений глибоким духовним досвідом, він із любов’ю повчав всіх, хто приходив до нього. Одного разу до нього прийшли люди, і через заздрощі стали дорікати йому в багатослівності, яку вони пояснювали пихатістю. Преподобний Іоанн наклав на себе обітницю мовчання, щоб не подавати приводу до осуду, і мовчав упродовж року. Заздрісники усвідомили свою помилку і самі звернулися до подвижника з проханням не позбавляти їх духовної користі від бесіди.
Приховуючи свої подвиги від людей, преподобний Іоанн іноді усамітнювався в печері, але слава про його святість поширилася далеко за межі місця подвигів, і до нього невпинно приходили відвідувачі всіх звань і станів, які жадали почути слово повчання і порятунку. У віці 75-ти років, після сорокарічного подвижництва на самоті, преподобний був обраний ігуменом Синайської обителі. Близько чотирьох років управляв Іоанн Ліствичник святою обителлю Синая.
Знаючи про мудрість і духовні дарування преподобного Іоанна, Раїфський ігумен від імені всіх ченців своєї обителі просив написати для них “як дороговказ для охочих йти до Небесних врат…” Преподобний, який відрізнявся скромністю, спочатку зніяковів, але потім із послуху взявся до виконання прохання Раїфских ченців. Своє творіння Іоанн так і назвав — “Лествиця”, пояснюючи назву наступним чином: “Спорудив я драбину сходження … від земного у святая…, як образ тридцяти років Господнього повноліття, знаменно спорудив ліствицю з 30 ступенів, по якій, досягнувши Господнього віку, опинимося праведними і безпечними від падіння”. Мета цього творіння — навчити, що досягнення спасіння вимагає від людини нелегкої самовідданості і посилених подвигів. “Лествиця” передбачає, по-перше, очищення від гріховної нечистоти, викорінення пороків і пристрастей у ветхій людині; по-друге, відновлення в людині образу Божого. Хоча книга була написана для ченців, будь-який християнин, що живе в світі, отримує в ній надійного путівника для сходження до Бога.
Приклади, що наведені в “Лествиці”, служать взірцем дбайливості про своє спасіння, що необхідне кожній людині, яка бажає жити благочестиво, викладені у письмовій формі, думки преподобного Іоанна, складовий плід багатьох і тонких спостережень його над своєю душею і глибокого духовного досвіду, є керівництвом і хорошим посібником на шляху до істини і добра.
Ступені “Лествиці” — це сходження з сили в силу на шляху прагнення людини до досконалості, яка не водночассі, але тільки поступово може бути досягнена, бо, за словом Спасителя, “Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто докладає зусилля, здобувають його” (Мф. 11: 12).
Після чотирьох років управління обителлю, преподобний повернувся до усамітнення і безмовності і незабаром спочив у Господі.
Преподобний Олексій, чоловік Божий
Преподобний Олексій, чоловік Божий, народився в Римі від знатних і благочестивих батьків. Батько його, Євфиміан, був сенатором. Він відрізнявся душевною добротою, був милосердний до хворих і стражденних, щодня влаштовував у себе вдома три обіди: для сиріт і вдів, для подорожніх і для жебраків. У Євфиміана і дружини його Аглаїди довго не було дітей, і це затьмарювало їхнє щастя. Але благочестива Аглаїда не залишала надії – і почув її Бог, і послав їм сина. Батько назвав немовля Олексієм (у перекладі з грецької «захисник»). Святий Олексій ріс здоровою дитиною, добре і старанно вчився. Коли ж він досяг повноліття, Євфиміан і Аглаїда вирішили його одружити. Вони вибрали для сина дівчину царської крові, дуже красиву і багату. Залишившись після весілля наодинці з молодою дружиною, святий Олексій віддав їй свій золотий перстень і поясну пряжку зі словами: «Збережи це, і нехай буде між тобою і мною Господь, аж поки не обновить нас Своєю благодаттю». Потім він вийшов з шлюбного покою і тієї ж ночі покинув рідну домівку. Сівши на корабель, що відпливав на Схід, юнак прибув до Лаодикії Сирійської. Тут він пристав до погоничів ослів і дістався з ними до міста Едесси, де зберігався Нерукотворний образ Господа, відображений на плащаниці. Роздавши залишки майна, юнак одягнувся в лахміття і став просити милостиню в притворі храму Пресвятої Богородиці. Щонеділі причащався він Святих Христових Таїн. Ночами Олексій не спав і молився. Вживав він тільки хліб і воду.
Тим часом батьки і дружина святого Олексія, зажурені його зникненням, послали слуг своїх на пошуки чоловіка. Були вони і в Едессі, входили в храм Пресвятої Богородиці та подавали милостиню святому, не пізнавши його.
Через деякий час слуги повернулися до Риму, так і не знайшовши святого Олексія. І нікому з рідних не було одкровення про нього. Тоді вони змирилися і, хоча продовжували сумувати й тужити про нього, але поклалися на волю Божу.
Преподобний Олексій провів в Едессі, просячи милостиню в притворі храму Богородиці, сімнадцять років. Сама Пречиста, з’явившись уві сні церковному сторожу, відкрила, що жебрак Олексій є чоловік Божий. Коли ж мешканці Едесси стали вшановувати його, преподобний Алексій таємно втік. Він думав вирушити у м. Тарс (в Малій Азії, батьківщина святого апостола Павла), але корабель, на якому плив преподобний Олексій, в сильну бурю збився з курсу, довго блукав і пристав нарешті до берегів Італії, неподалік від Риму. Святий Олексій, побачивши в цьому промисел Божий, пішов до дому батька свого, бо був упевнений, що його не впізнають. Зустрівши батька свого Євфиміана, він попросив у нього притулку і згадав про кровних його, які перебувають у мандрівці. Той радий був прийняти жебрака, дав йому місце в сінях свого будинку, велів приносити йому їжу з хазяйського столу і приставив слугу для допомоги йому. Решта слуг через заздрощі стали нишком ображати жебрака, але преподобний Олексій прозрів в цьому диявольське напущення і приймав знущання зі смиренням і радістю. Він, як і раніше споживав тільки хліб і воду, а ночами не спав і молився. Так минуло ще сімнадцять років. Коли ж наблизився час кончини його, преподобний Олексій описав усі свої дні, і те таємне, що було відомо батькам, а також слова, сказані дружині в шлюбному покої.
У неділю після Божественної літургії в соборі святого апостола Петра відбулося диво. Від святого престолу зійшов глас згори: «Шукайте Божого чоловіка, щоб він помолився про Рим і про весь народ його». Всі присутні в жахові і захваті упали ниць. У четвер увечері в соборі апостола Петра молили Господа відкрити їм Божу людину – і від престолу знову прозвучало: «У будинку Євфиміана – Божий чоловік, там шукайте». У храмі були присутні римський імператор Гонорій (395-423), а також Папа Римський Інокентій I (402-417). Вони звернулися до Євфиміана, але той нічого не знав. Тоді слуга, приставлений до святого Олексія, розповів Євфиміану про його праведність. Євфиміан поспішив до преподобного Олексія, але вже не застав його в живих. Лик блаженно спочилого святого сяяв світлом неземним. У руці преподобний Олексій тримав міцно затиснутий сувій. Тіло святого з належними почестями перенесли і поклали на ложе. Імператор і Папа Римський стали навколішки, просячи святого розтиснути руку. І святий Олексій виконав їх прохання.
Сувій з життєписом святого був прочитаний читцем храму в ім’я святого апостола Петра. Батько, мати і дружина святого Олексія з плачем припали до тіла святого, вклонилися його чесним останкам. Побачивши такі події, багато хто плакав. Ложе з тілом святого Олексія було поставлено посеред центральної площі. До нього став стікатися народ, щоб очиститися і звільнитися від недуг своїх. Німі починали говорити, сліпці прозрівали, одержимі і душевнохворі видужували. Бачачи таку благодать, імператор Гонорій і Папа Інокентій I самі понесли тіло святого в похоронній процесії. Чесні останки святого Олексія, чоловіка Божого, поховані в храмі в ім’я святого Воніфатія 17 березня 411 року. У 1216 році були віднайдені мощі святого. Житіє його здавна було одним з найулюбленіших на Русі.
Идет загрузка ...