2 листопада, у Димитріївську суботу, Божественну літургію та всеношну напередодні у соборі Різдва Богородиці звершив ієрей Георгій Яковлев. За Літургією посилено помолились про Україну, її народ, владу та військо, щоб Господь дав Свій мир нашій землі та милість знедоленим.
Після літургії було відслужено панахиду де молились за упокій полеглих українських воїнів і всіх невинно убієнних православних християн.
“У Бога мертвих немає, у Бога – всі живі”. У православному календарі є дні, коли цю фразу Христа відчуваєш усім серцем. Один із них – Димитрівська батьківська поминальна субота.
Старець Паісій Святогорець говорить: ,,Ті, хто знаходяться в пеклі, хотіли б від Христа тільки одного: щоб Він дав їм п’ять хвилин земного життя, щоб покаятися. Ми, на землі, маємо час на покаяння, тоді як покійні вже не можуть самі поліпшити своє становище, але чекають допомоги від нас. І ми зобов’язані допомагати їм своєю молитвою. Тому наша Церква і встановила освячення заупокійного колива, заупокійні служби, панахиди. Заупокійні служби – це найкращий адвокат за душі покійних. Вони мають таку силу, що можуть навіть вивести душу з пекла,,.
Історія виникнення Дмитрівської суботи пов’язана з кількома святими, а разом із тим – зі старовинною давньоруською традицією вшановувати цього дня наших предків. Звідки походить ця назва?
По-перше, Димитрівська є суботою, найближчою до 8 листопада — дня пам’яті святого Димитрія Солунського, до речі – покровителя воїнів.
По-друге, восени 1380 року до цього додався ще один зміст: на Куликовому полі, захищаючи Вітчизну, війська благовірного князя Димитрія Донського здолали татаро-монгольське військо Мамая. Полягли тисячі воїнів. Поховання та відспівування героїв тривало довго. Князь Димитрій Донський доклав усіх зусиль, щоб достойно вшанувати полеглих.
Зазвичай цього дня та напередодні православні відвідують храм, де служать заупокійні відправи: ввечері п’ятниці — Парастас, вранці суботи — Літургію, а після неї – велику Панахиду.
Що важливо зробити в цей день? Насамперед, потурбуватись, аби за наших рідних спочилих була принесена безкровна жертва у вівтарі під час Літургії. По-друге, нам треба намагатися в ці дні особисто брати участь у богослужінні, і, бажано, причаститись Святих Христових Таїн, молитовно згадуючи наших померлих.
Не зайвою в цей день буде і адресна допомога людям, про біду яких ми знаємо, і така милостиня в ім’я померлого буде зарахована як його власна добра справа.
Ті віруючі християни, хто чітко дотримується церковних канонів, приходять на богослужіння до церкви ввечері в п’ятницю напередодні батьківської суботи. У цей час відбувається вечірнє заупокійне богослужіння, прочитується 17 кафізма, під час якої читають імена тих, кого пишуть в поминальниках або записках. Вранці, в саму поминальну суботу, в храмі продовжується заупокійне богослужіння читанням заупокійного Акафісту та загальної панахиди, і закінчується богослужіння Божественною Літургією.
У такий день православні християни передають у храм записки з іменами своїх покійних родичів. При цьому потрібно пам’ятати, що в ці записки треба вносити імена тільки тих померлих, які за життя були охрещені, тобто були членами Святої Православної Церкви. Всі імена повинні бути дані в церковному написанні (наприклад, Татіани, Алексія) і повністю (Василія, Євдокії, а не Васі, Дусі). Крім того, як пожертвування в храм прийнято приносити продукти. Як правило, на канун кладуть хліб, солодощі, фрукти, овочі і т. д. Можна приносити борошно для просфор, кагор для здійснення літургії, олію для лампад. Головне, щоб православні не обмежувалися поданням записок та внесенням пожертви на храм, а кожен знайшов можливість особисто бути присутніми на молитві, бо це молитва Церкви і від вашого імені за вашого родича, або знайомого.
Покійні не потребують ні гробу, ні надмогильного пам’ятника, ні поминальних столів – все це є лише данина традиціям, нехай і досить благочестива. Але вічно жива душа померлого відчуває велику потребу в постійній молитві, бо не може сама творити добрих справ, якими була б в змозі умилостивити Господа. Тож маємо пам’ятати про те, що за померлих треба молитися щиро, так само, як завзято ми беремося за справу, коли йдеться про те, щоб когось любого нам – батька, матір, дитину – врятувати в цьому житті від смерті!
Тому не забуваймо наших усопших близьких, знайомих, друзів, ворогів і молимось за них, подаваймо милостиню, поминаймо їх в домашній і церковній молитві, для того, щоб покращити їх участь у загробному житті, взиваючи в єдинстві зі святою Церквою: «Со святыми упокой, Христе, души раб Твоих, идеже несть болезнь, ни печаль, ни воздыхание, но жизнь бесконечная!»
Идет загрузка ...