9 червня, у неділю шосту після Пасхи Божественну літургію у соборі Різдва Богородиці звершив Насельник Десятинного чоловічого монастиря м.Києва Архімандрит Олександр (Пелих). Цього дня за літургією читається розповідь з Євангелія від Іоанна про те, як Іісус Христос зцілив сліпого від народження. Також сьогодні Свята Православна Церква згадує свято Іоанна Руського. В день вшанування пам’яті святителя, молитовно відзначив День Ангела, ієрей Іоанн Моніка. Після завершення літургії настоятель собору протоієрей Михаїл Терещенко від імені духовенства та приходу привітав отця Іоанна з Днем Ангела!
За Літургією посилено помолились про Україну, її народ, владу та військо, щоб Господь дав Свій мир нашій землі та милість знедоленим.
НЕДІЛЯ ПРО СЛІПОГО
6-та після Пасхи неділя – неділя про сліпого, коли ми згадуємо зцілення Господом сліпого від народження.
За свідченням апостола і євангеліста Іоана Богослова, фарисеї обурювалися на Ісуса Христа тому, що Він зцілив сліпого в суботу. Вони говорили: “Чоловік Цей не від Бога, бо не шанує суботи. Інші говорили: Як може грішний чоловік такі чудеса творити?” (Ін. 9, 16).Лицемірна фарисейська оцінка спонукає нас, браття й сестри, подумати над тим, як ми дотримуємося заповіді Божої і як шануємо святкові дні.
Ще в Старому Завіті Бог дав настанову шанувати сьомий день, віддати належне святковим дням. Святковий день віруюча людина повинна віддати Богу, без Котрого не може робити нічого (Ін. 15, 5). Хоча б раз в тиждень в людині повинне пробуджуватись почуття вишнього, Божественного, повинна проявлятися потреба молитви глибокої, свідомої і смиренної, подібної до митаревої: “Боже! будь милостивий до мене, грішника!” (Лк. 18, 13)
Встановлений для нас Богом недільний день і святкові дні, є необхідними для того, щоб пам’ятати не тільки про хліб щоденний, яким ми насичуємо своє тіло, але й про хліб духовний, що є поживою для душі. Без цього хліба немає життя для християнина. Шанування святкових та недільних днів дає людині можливість заглянути у свою душу, вникнути в своє життя, пізнати самого себе. Щоденна суєта хвилею захоплює нас, занурюючи в глибину житейського моря. Господь дарує нам сьомий день та інші свята, щоб у ці дні ми могли спитати самого себе: для чого я існую на білому світі?
Кожне свято дає віруючим людям духовну поживу і радість у Бозі, дивному у святих своїх. Святкові дні зміцнюють нашу віру, дають нам можливість на прикладах святих Божих людей навчатися істині і творити своє спасіння.
В святкові дні ми збираємося у святих храмах, щоб тут єдиними устами і єдиним серцем славити Бога, відчути радість спілкування з Ним, з усіма небожителями, один з одним. В спільній молитві полум’яніють наші серця. Нещасні ті люди, які твердять, що не обов’язково християнину ходити до церкви, що Господь, мовляв, на кожному місці і Йому можна молитися скрізь. Господь дійсно на всякому місці, хвалити і славити Його можна й потрібно завжди і скрізь. Але ми знаємо, як важко серед щоденних турбот віддати належне Богові, бути у молитовному єднанні з Ним, постійно мати Його у своєму серці. Господь для того й дає нам радість сьомого дня, щоб ми могли в цей день повністю самі себе й один одного віддати Йому, насолодитися радістю спілкування з Ним.
В суботу Господь дав зір сліпому від народження. Цим він не порушив суботи, а освятив її, бо празник дається людині, щоб вона подумала не тільки про себе, але й про подібних собі. Святковий день повинен бути проявом нашої християнської любові до Бога і ближнього, любові діяльної та щирої, сердечної і співчутливої, яка допомагає носити тягарі один одного і так здійснювати закон Христовий (Гал. 6, 2).
чудотворець з Полтавщини — праведний Іоанн Руський
Воїн Христовий народився близько 1690 року на землях нашої батьківщини. В юному віці він був покликаний на службу в армію і брав участь у війні з татарами. У 1711 році під час військового походу святого Іоанна взяли в полон мусульмани і продали у рабство одному офіцеру із Каппадокії.
У ті часи полонених християн турки всіляко намагалися навернути в іслам. Праведник мужньо терпів знущання і побої від хазяїна, лишаючись вірним Христу: «Я родився християнином, християнином і помру» – казав він.
Блаженний Іоанн, подібно праведному Іову ходив босоніж і зимою, і літом, в стайні спав на стозі сіна, але при цьому продовжував благочестиве життя, проводив усі ночі на колінах у молитві. Подвижник потай ходив на вершину гори у церкву святого Георгія, де причащався Святих Христових Таїн.
Одного разу, коли пан вирушив у тривалу подорож, родичі дуже журилися, що він не бере участі в сімейній вечері. Тоді святий Іоанн попросив панянку дати йому тарілку зі стравою, яку він обіцяв відправити хазяїну. Всі насміхалися над праведником, а він пішов молитися. Як же здивувалися іновірці, коли через три місяці пан привіз із собою ту саму домашню посудину. Лише блаженний не здивувався, адже він вірив, що немає нічого неможливого для Господа.
Після довгих років подвижництва проведених в пості, молитві і принижені у 1730 році угодник Божий спочив. Через 3 роки місцевий священник, котрий причащав Іоанна, побачив уві сні святого, котрий повідомив, що його тіло, благодаттю Господа, лишилося нетлінним. Мощі праведника були перенесені в Свято–Георгіївський храм. З того часу від святині відбувалося безліч чудес не лише для християн, а і для іновірних.
Тривалий час відносини між греками і турками були напруженими. Тому місцеві християни у 1924 році забрали святі останки праведного Іоанна на о. Евбея, де вони перебувають і донині. Щоденно до святих мощей стікають сотні православних, особливо святий допомагає дітям.
Підготовлено за матеріалами сайту «Українська правослана церква»
Идет загрузка ...