Сьогодні, 9 серпня у дев’яту Неділю після П’ятдесятниці Божественну літургію та всеношну напередодні у соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко. Сьогодні також Свята Православна Церква вшановує пам’ять святого великомученика і цілителя Пантелеймона.
За Літургією була піднесена сугуба молитва про мир в Україні та єдність Православної Церкви. З благословення єпархіальних Преосвященних у зв’язку з карантинними заходами щодо недопущення поширення епідемії коронавірусу, в соборі відбулось читання посилених молитов про запобігання поширенню небезпечних вірусних захворювань.
За короткий час Господь здійснив перед своїми учнями три чуда: наситив п’ять тисяч чоловік п’ятьма хлібами, ходив по воді, як по суші, за його словом апостол Петро зробив те саме. Господь звершив це для того, щоб навчити учнів своїх, а через них і нас вірувати в Нього як в Сина Божого. Господь знає, що віра в Нього найголовніша і найважливіша на землі. Апостолам потрібна була віра, щоб навчити вірувати в Бога всіх людей. Людям необхідна віра тому, що, тільки маючи віру в Бога, можна спастися.
Одного разу на березі Генісаретського озера Ісус Христос нагодував п’ятьма хлібами п’ять тисяч чоловік. Після цього Він звелів учням Своїм плисти на другу сторону моря, а Сам пішов на гору помолитися. Вночі, коли учні були вже на середині моря, Ісус Христос пішов до них по воді. Побачивши, що Він іде по морю, як по суші, учні збентежились, думали, що це привід. Ісус же сказав їм: “Це Я, не бійтеся”. “Якщо це Ти”, – сказав йому Петро, – “то звели мені прийти до Тебе по воді”. “Іди”, – відповів йому Христос. І Петро пішов. Але, злякавшись сильного вітру, почав тонути і закричав: “Господи, спаси мене!”. Ісус простяг йому руку і сказав: “Маловірний! Чого ти засумнівався?”. Потім обоє увійшли в човен. Ті, що були в човні, підійшли до Ісуса, поклонилися Йому і сказали: “Воістину Ти Син Божий” ( Мф. 14, 22-23).
По-перше, ця оповідь нагадує нам про користь і необхідність молитви на самоті. Сам Ісус Христос, Бог і Людина, часто усамітнювався для молитви.
По-друге, вона вчить нас мужності і відваги в усіляких обставинах життя, в небезпеках, у спокусах, переконує в тому, що Господь завжди з нами і не допустить передчасно загинути тим, хто надіється на Нього. Апостоли, які ще тоді були нетвердими у вірі та недосвідченими у житті, зображають нас; море означає теперішнє суєтне, наповнене пристрастями і напастями життя; човен означає тіло наше, в якому разом з душею дух наш перепливає житейське море.
По-різному ми всі переносимо бурю бід і життєвих труднощів. У нас хворобливо розладнані гріхами і уява, й думки, й почуття, і воля. Часто ми всього і всіх боїмося, і це тому, що у нас ще слабка віра. Хто знаходиться в тісному єднанні з Богом, той втрачає страх перед усім земним, перед самим пеклом. “Господь – моє світло й моє спасіння: кого маю боятись? Господь -мого життя твердиня, кого маю страхатись? …Нехай і облогою стануть проти мене, не настрашиться моє серце; нехай і війна настане проти мене, навіть тоді буду я уповати” (Пс. 27, 1-3).
Необхідно згадати ще й відважне прохання Петра прийти по воді до Господа. Прохання Петра, з однієї сторони, заслуговує схвалення, як результат віри його в Ісуса і любов до Нього, а з другої сторони, гідне осудження, бо не утвердившись ще у вірі й любові, маючи тільки початки їх, він захотів без трудів чуда.
Так буває й з нами: коли ми впевнено робимо, або говоримо щось, тоді й мова у нас рівна і діло робиться швидко, а як почнемо сумніватись, хитатися, боятися – тоді й слово завмирає і справа страждає. Коли ми молимося з вірою та надією, молитва наша буває легкою та корисною, як тільки ж засумніваємося, або забудемо про присутність Бога, або відвернемо увагу сторонніми думками, і молитва згасає, і ми відчуваємо духовний крах, сердечну тугу. Так багато значить віра! “Спаси мене!”, – крикнув Петро, потопаючи, і Господь протягнув йому руку допомоги. Ми всі утопаємо в гріхах, як у морі, тому й нам, як Петрові, потрібно частіше звертатися до Спасителя з покаянним проханням: “Господи, спаси мене!”. І Господь не дає нам загинути. Коли Господь увійшов у човен, вітер зразу ж стих. Так і в нас негайно затихне буря гріховна, і настане бажана тиша помислів та почуттів.
Крім історичної сторони, в євангельській оповіді є й інший глибокий зміст. Святі отці порівнюють човен, на якому всю ніч боролися з бурею, з Церквою Христовою, море – зі світом, бурю – з гонінням. Підіймалися люті хвилі сектантства, лжевчення й лжемудрості, які готові були, напевне, потопити її. Але Христос ніколи не залишав Своєї Церкви, яку створив Кров’ю Своєю. Перенесена учнями буря зображає бурю пристрастей, що хвилюють людське серце, бурю напасті, яка долає нас, бурю життєвих небезпек. Доблість істинного християнина в тому й полягає, щоб він не впадав у відчай, а боровся до останнього, будучи впевненим, що рано чи пізно Господь подасть йому всесильну руку допомоги. В цій впевненості – істинний якір християнського спасіння й запорука перемоги.
За короткий час Господь здійснив перед своїми учнями три чуда: наситив п’ять тисяч чоловік п’ятьма хлібами, ходив по воді, як по суші, за його словом апостол Петро зробив те саме. Господь звершив це для того, щоб навчити учнів своїх, а через них і нас вірувати в Нього як в Сина Божого. Господь знає, що віра в Нього найголовніша і найважливіша на землі. Апостолам потрібна була віра, щоб навчити вірувати в Бога всіх людей. Людям необхідна віра тому, що, тільки маючи віру в Бога, можна спастися.
Господи! Ми сповідуємо разом із Твоїми учнями й апостолами, що Ти воістину Син Божий (Мф. 14, 33), Ти – наш Спаситель! Ти – наше життя! Ти -Бог наш. Ми на тебе надіємося і Тобі славу віддаємо на віки вічні.
Підготовлено за матеріалами сайту «Українська правослана церква».
Идет загрузка ...