Сьогодні, у неділю, 5 січня, Божественну літургію та всеношну напередодні у соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко. Цієї неділі, що є остання перед Різдвом Христовим, згадуються прабатьки Ісуса Христа.
ПРОПОВІДЬ СВЯТІШОГО ПАТРІАРХА КИРИЛА В НЕДІЛЮ ПЕРЕД РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ
Неділя, присвячена отцям, — тим, хто передував Христу Спасителю в плоті, – звертає нашу увагу на дуже важливу тему — тему зміни поколінь, тему руху історичного часу. Напевно, чудово, що ця неділя збіглася з першим днем нового року, тому що перехід символічної лінії, яка відокремлює одне літо від іншого, один рік від іншого, змушує задуматися про плин часу навіть тих, кому не властиво замислюватися про речі, не пов’язані з їх повсякденним життям, — коли б’ють куранти і коли перегортається сторінка календаря, що відкриває нове літо …
Смисл часу і смисл історії — це великі смисли. Проникаючи в ці смисли, людина реально мислячий, здатний відірватися від стереотипів, нав’язаних ззовні, не може не торкнутися думкою своєю з вічністю, з Богом. Сьогоднішній збіг двох подій дає нам можливість поміркувати про те, що ж є сенсом історії. Ми чули сьогодні в Євангелії від Матфея перелік 42 поколінь (див. Мф. 1), що передували Христу Спасителю. А в посланні апостола Павла Євреям він говорить про віру, про віру праотців і отців, про віру Авраама, Ісака та Іакова, про віру Моісея, про віру Іосифа, про віру Гедеона і Варака, про віру Самсона і Ієффая, Давида і Самуїла (див. Євр. 11). І це поєднання двох читань допомагає зрозуміти, що в центрі — не просто зміна людських імен, а щось значно більше, тому що завдяки цим особистостям і цим іменам зберігалася і передавалася з покоління в покоління справжня віра в Бога. І саме тому ми згадуємо цих святих мужів, що передували Господу, званих праотцями і отцями, бо вони були отцями не тільки за тілом, але й за духом, зберігаючи віру в істинного Бога, і передавали її з покоління в покоління.
Якщо поглянути на загальну або, як ми називаємо в науці, громадську історію, то в цій історії немає нічого подібного. Вся історія пов’язана з великими іменами правителів, полководців, вся історія пов’язана з боротьбою, і вищою цінністю цього історичного процесу є успіх, що по різному розуміється і по-різному втілюється в життя, — чи то успіх особистості, чи то успіх країни, чи то успіх цілої імперії.
Вся людська історія зіткана з перемог і поразок в ім’я людського успіху. Історія, якої належали святі праотці і святі отці, — це історія зберігання віри, і вона називається інакше — вона іменується священною історією. Але якщо хтось подумає, що існує дві паралельні історії — історія священна й історія загальна, громадська — то він помиляється. Різниця тільки в тому, що цінності людської історії не є цінностями священної історії. Там не йдеться про успіхи, там не підносяться людські особистості у відповідності до того, скільки вони завоювали земель або яку могутню державу вони побудували. Соломон побудував найпотужнішу ізраїльську державу, і Храм збудував, але він осторонь від цієї священної історії. А от батько його Давид, пророк, який не зробив стільки, скільки Соломон з точки зору зовнішньої картини життя, — він у цій священній історії.
Священна історія вплетена в історію людського роду. Одна і та сама людина може бути героєм і однієї, і іншої історії. Якщо загальнолюдська історія має своїми героями тих, хто був успішний, то в священній історії ми поклоняємося тим, хто здійснив заповіти віри, тим, кого ми називаємо святими. Святі — справжні герої священної історії.
Нерідко бувало так, що герої священної історії ставали героями людської історії. Ми знаємо ці імена на прикладі Русі — мужні захисники і збирачі землі нашої одночасно були благовірними князями, а нерідко, приймаючи схиму в кінці життя, — і схимонахами. Так священна історія не тільки перепліталася з історією спільною, але й проникала в цю людську історію, і тоді досягався найбільший успіх. Бог сприяв трудам святих, які з Його ім’ям звершували земну історію. Ми знаємо їх перемоги, їх подвиги, їх людський успіх, але що б він означав, якщо б він був відірваний від скарбів і цінностей священної історії? Коли одне проникає в інше, коли Божественне запліднює людське, — тільки тоді вдається досягти тих цілей і підкорити ті вершини, які неможливо підкорити, якщо звичайна людська історія відривається від історії священної.
Всі ці роздуми приводять нас до простого висновку. Що ж відбувається сьогодні? Сьогодні в цій зовнішній людській історії успіх часто досягається гріховними і навіть злочинними способами. І ми знаємо, що відбувається це тому, що в тканину сучасної історії все менше і менше вплітається історія священна. Звідси й фатальні помилки і омани — і великих і малих, і помітних і зовсім непомітних, і сильних і слабких, і багатих і бідних. Сьогоднішній день нагадує нам про те, що людина досягає успіху — не лише земного, але й того, який є цінністю священної історії, — тільки тоді, коли цінності й цілі цієї історії не перестають бути для нього життєвими цінностями.
Нехай приклад святих отців, пам’ять яких ми сьогодні вшановуємо, допоможе і нам навчиться сполучати священну історію з нашим повсякденним життям. Віримо, що тоді Господь прихилить до нас Свою милість, бо тільки святість життя людей і здатна по-справжньому — не примарно, але реально — запліднити життя нинішнього століття. Амінь.
Идет загрузка ...