7 квітня, в Неділю четверту Великого посту, день свята Благовіщення Пресвятої Богородиці, Божественну літургію в соборі Різдва Богородиці звершив настоятель протоієрей Михаїл Терещенко. Цього дня молитовно згадується подія, що передувала зачаттю Ісуса Христа: архангел Гавриїл, посланий від Бога, з’явився Діві Марії, щоб сповістити про майбутнє народження нею Сина Божого. За Літургією була піднесена сугуба молитва про мир в Україні та єдність Православної Церкви.
Благовіщення Пресвятої Богородиці
Благовіщення означає «блага» або «добра» звістка. У цей день Діві Марії явився Архангел Гавриїл і сповістив Їй про прийдешнє народження Ісуса Христа — Сина Божого і Спасителя світу.
До 14 років Пресвята Діва виховувалася в храмі, а потім, згідно із законом, повинна була залишити храм, як повнолітня, і або повертатися до батьків, або взяти шлюб. Священики хотіли видати її заміж, але Марія оголосила їм про свою обіцянку Богові — залишитися назавжди Дівою. Тоді священики заручили Її з далеким родичем, вісімдесятирічним старцем Йосифом, щоб він піклувався про Неї і охороняв Її дівоцтво. Живучи в Галілейському місті Назареті, в будинку Йосифа, Пресвята Діва Марія вела таке ж скромне і відокремлене життя, як і при храмі.
Через чотири місяці після заручин, Ангел явився Марії, коли Вона читала Священне Писання і, увійшовши до неї, сказав: « рáдуйся, благодатная: Господь съ тобою: благословена ты въ женахъ (тобто сповнена благодаті Божої — дарів Святого Духа)». Архангел Гавриїл сповістив Їй, що Вона сподобилася найбільшої благодаті у Бога — бути Матір’ю Сина Божого.
Марія в подиві запитала Ангела, як може народитися син у тієї, яка не знала чоловіка. І тоді Архангел відкрив Їй істину, принесену від Всемогутнього Бога: «Духъ святый найдетъ на тя, и сила вышняго осѣнитъ тя: тѣмже и раждаемое свято наречется Сынъ Божiй». Збагнувши волю Божу і цілком віддаючи Себе їй, Пресвята Діва відповідала: «се раба Господня: буди мнѣ по глаголу твоему».
Та подія, що називається Благовіщенням, означає зачаття Ісуса Христа, —нагадує професор богослов’я диякон Андрій Кураєв. — Дією благодаті Божої в лоні Марії почався розвиток нового людського життя. Не від Бога-Отця зачала Марія, не від Архангела Гавриїла і не від свого нареченого чоловіка Йосифа. Цинічні «фізіологічні» аргументи краще залишити при собі — християни не гірше скептиків знають закони біології, а тому і говорять про диво. І диво полягає не стільки в тому, що Діва, Яка не знала чоловіка, стала виношувати Дитину, але що Сам Бог ототожнив Себе з Цією Дитиною і з усім, що відбудеться в Її житті. Бог не просто вселяється в Діву. Через архангела Гавриїла Він (Вседержитель, Владика і Господь) смиренно просить згоди тієї дівчини. І тільки тоді, коли Він чує людську згоду — так буде мені по слову Твоєму, — лише тоді Слово стає плоттю. Так починається Євангельська історія. Попереду — Різдво і втеча в Єгипет, спокуси в пустелі і зцілення одержимих, Тайна Вечеря і арешт, Розп’яття і Воскресіння…».
Історія Благовіщення Пресвятої Богородиці
Датою Благовіщення як на Заході, так і на Сході вважається 25 березня. Ця дата відстоїть рівно на 9 місяців віддалена від 25 грудня, яке з IV століття спочатку на Заході, а потім на Сході вважається днем Різдва Христового. Крім того це число узгоджується з уявленнями древніх церковних істориків про те, що Благовіщення і Великдень, як історичні події відбулися в один і той же день року.
Вперше ця дата з’являється в творах західних авторів III століття Тертуліана і священномученика Іполита Римського як день Розп’яття Спасителя за римським календарем (ще в VI ст. св. Мартін з Браги писав, що багато галльських єпископів уважали Великдень сталим святом). При цьому священномученик Іполит на підставі зіставлення ряду біблійних віршів і буквального їх тлумачення стверджував, що Різдво Христове відбулося через 5500 років після створення світу.
Джерела Благовіщення
Переконання про 5500-літній вік творіння до часу пришестя у світ Спасителя і про збіг дат створення світу і пришестя Христа у плоті перейшло в александрійську традицію, але тут вирішальною стала не дата Різдва Христового, а Благовіщення: свт. Афанасій Великий писав, що Христос втілився в утробі Діви на 25-й день березня, тому що в цей день спочатку Бог створив людину.
З V століття місце дати Розп’яття зайняла дата Воскресіння, а час земного служіння Спасителя від Втілення до Воскресіння стало вважатися кратним цілому числу років.
У візантійській традиції дата 25 березня має величезне значення — це день не тільки Благовіщення, а й створення світу, і Воскресіння Христового; від неї відраховуються дати інших свят: Різдва Христового, Зачаття і Різдва св. Іоанна Предтечі.
День Благовіщення нерідко вважався днем початку церковного або навіть цивільного року як на Сході, так і на Заході. Переконання про збіг історичної дати Воскресіння Христового з 25 березня привело до того, що цей день отримав назву “Киріопасха” (Киріопасха — пануюча тобто, справжня), Великдень; іноді зустрічається неправильна етимологія — Господня Пасха). Зараз Киріопасхою називають збіг свят Великодня і Благовіщення, що трапляється раз на кілька років.
В Україні у зв’язку з використанням Церквою юліанського календаря 25 березня випадає на 7 Квітня, за григоріанським календарем.
Зображення Благовіщення трапляються вже серед розписів катакомб 2-ї половини II — 1-ї половини III століть, проте, можна з великим ступенем імовірності стверджувати, що встановлення особливого свята Благовіщення відбулося не раніше IV століття.
Відкриття св. рівноапостольною Оленою на початку IV ст. святих місць земного життя Господа Ісуса Христа і розпочате нею будівництво храмів на цих місцях (зокрема, в Назареті) викликали зростання інтересу до події Різдва Христового і таємниці Втілення; можливо, з цим пов’язано і встановлення Благовіщення як окремого свята. На початку VIII ст. вірменський автор Григор Ашаруні писав, що свято Благовіщення було встановлене свт. Кирилом Єрусалимським, тобто в 3-й чверті IV ст.
Оскільки відомості про константинопольське богослужіння V-VI ст. нечисленні, нічого певного про святкування Благовіщення в цей період в Константинополі стверджувати не можна, але вже до кінця VII ст. — це один із найбільш шанованих тут свят. Всі візантійські пам’ятки VIII і наступних століть називають Благовіщення серед найважливіших свят; богослужіння Благовіщення незмінно відзначається 25 березня. На Заході відомості про свято Благовіщення датується приблизно тим же часом, що і на Сході. З творів західних отців Церкви і письменників відомі проповіді на Благовіщення, приписувані латинським авторам V ст. блаженному Августину, святим Петру Хрисологу і Леву I Великому. Однозначно про літургійне шанування дня Благовіщення говориться в Liber Pontificalis часів Папи Сергія I (687-701), де Благовіщення входить у число 3 свят, присвячених Божій Матері, коли в Римі відбувалася урочиста процесія.
Назва свята в давнину не було стійкою, сучасна грецька назва “евангелісмос” з’являється лише з VII ст. У творах древніх авторів зустрічаються назви: грец. “День вітання”, “сповіщення” або “день / свято Благовіщення”; лат. “Annuntiatio angeli ad beatam Mariam Virginem” (Благовіщення ангела до Блаженної Діви Марії), “Mariae salutatio” (Маріїне привітання) і ряд інших, подібних за змістом назв. Благовіщення сприймалося і як Господнє, і як Богородичне свято. На відміну від Православної Церкви, де Благовіщення вважається одним з найважливіших свят (повна назва — Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії), в католиків — це свято другого класу (повна назва Annuntiatio beatae Mariae Virginis — Благовіщення Блаженної Діви Марії).
Четверта неділя Великого посту – присвячена пам’яті преподобного Іоана Синайського, або “Ліствичника”
У богослужінні четвертої седмиці Великого посту Церква розповідає високий приклад постницького життя в особі подвижника VI століття преподобного Іоанна Лествичника. З 17 до 80 років він подвизався на Синайській горі і в своєму творінні “Лествиця раю” зобразив шлях поступового сходження людини до духовної досконалості по лествиці душі, що веде від землі до місця вічної слави. Таких ступенів в “Лествиці” нараховуться 30, за числом років земного життя Спасителя до Його сходження на хресну дорогу служіння роду людському.
Про походження Іоанна Лествичника майже не збереглося відомостей. Існує переказ, що він народився близько 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії, пам’ять яких святкується Церквою 26 січня. У віці шістнадцяти років Іоанн прийшов у Синайський монастир. Наставником і керівником преподобного став авва Мартирій. Через чотири роки Іоанн прийняв постриг. Один із присутніх при цьому, авва, передбачив, що він стане великим світильником Церкви Христової. Протягом 19-ти років Іоанн трудився в послухові своєму духовному отцю. Після смерті авви Мартирія преподобний Іоанн обрав усамітнене життя, віддалившись у безлюдне місце, що називалося Тола, де провів 40 років у мовчанні, пості, молитві і покаянних сльозах. Не випадково у “Лествиці” преподобний Іоанн так говорить про сльози покаяння: “Як вогонь спалює і знищує хмиз, так чиста сльоза омиває всі нечистоти, зовнішні і внутрішні”.
У преподобного Іоанна був учень, чернець Мойсей. Одного разу наставник наказав своєму учневі наносити в сад землі для грядок. Виконуючи послух, інок Мойсей через сильну літню спеку приліг відпочити в тіні великого каменя. Преподобний Іоанн Ліствичник знаходився в цей час у своїй келії і відпочивав після молитовної праці. Раптово йому з’явився чоловік поважного вигляду і, розбудивши святого подвижника, з докором сказав: “Чому ти, Іоанне, спокійно відпочиваєш тут, а Мойсей знаходиться у небезпеці?” Преподобний негайно прокинувся і став молитися за свого учня. Коли його учень повернувся ввечері, Іоанн запитав, чи не сталося з ним щось погане. Чернець відповів: “Ні, але я був у великій небезпеці. Мене ледь не розчавив величезний уламок каменю, який відірвався від скелі, під яким я опівдні заснув. На щастя, мені здалося уві сні, що ти кличеш мене, я схопився і кинувся бігти, а в цей час величезний камінь із шумом впав на те саме місце, з якого я втік…”.
Обдарований високим проникливим розумом, наділений глибоким духовним досвідом, він із любов’ю повчав всіх, хто приходив до нього. Одного разу до нього прийшли люди, і через заздрощі стали дорікати йому в багатослівності, яку вони пояснювали пихатістю. Преподобний Іоанн наклав на себе обітницю мовчання, щоб не подавати приводу до осуду, і мовчав упродовж року. Заздрісники усвідомили свою помилку і самі звернулися до подвижника з проханням не позбавляти їх духовної користі від бесіди.
Приховуючи свої подвиги від людей, преподобний Іоанн іноді усамітнювався в печері, але слава про його святість поширилася далеко за межі місця подвигів, і до нього невпинно приходили відвідувачі всіх звань і станів, які жадали почути слово повчання і порятунку. У віці 75-ти років, після сорокарічного подвижництва на самоті, преподобний був обраний ігуменом Синайської обителі. Близько чотирьох років управляв Іоанн Ліствичник святою обителлю Синая.
Знаючи про мудрість і духовні дарування преподобного Іоанна, Раїфський ігумен від імені всіх ченців своєї обителі просив написати для них “як дороговказ для охочих йти до Небесних врат…” Преподобний, який відрізнявся скромністю, спочатку зніяковів, але потім із послуху взявся до виконання прохання Раїфских ченців. Своє творіння Іоанн так і назвав — “Лествиця”, пояснюючи назву наступним чином: “Спорудив я драбину сходження … від земного у святая…, як образ тридцяти років Господнього повноліття, знаменно спорудив ліствицю з 30 ступенів, по якій, досягнувши Господнього віку, опинимося праведними і безпечними від падіння”. Мета цього творіння — навчити, що досягнення спасіння вимагає від людини нелегкої самовідданості і посилених подвигів. “Лествиця” передбачає, по-перше, очищення від гріховної нечистоти, викорінення пороків і пристрастей у ветхій людині; по-друге, відновлення в людині образу Божого. Хоча книга була написана для ченців, будь-який християнин, що живе в світі, отримує в ній надійного путівника для сходження до Бога.
Приклади, що наведені в “Лествиці”, служать взірцем дбайливості про своє спасіння, що необхідне кожній людині, яка бажає жити благочестиво, викладені у письмовій формі, думки преподобного Іоанна, складовий плід багатьох і тонких спостережень його над своєю душею і глибокого духовного досвіду, є керівництвом і хорошим посібником на шляху до істини і добра.
Ступені “Лествиці” — це сходження з сили в силу на шляху прагнення людини до досконалості, яка не водночассі, але тільки поступово може бути досягнена, бо, за словом Спасителя, “Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто докладає зусилля, здобувають його” (Мф. 11: 12).
Після чотирьох років управління обителлю, преподобний повернувся до усамітнення і безмовності і незабаром спочив у Господі.
Підготовлено за матеріалами сайту «Православ’я в Україні»
Идет загрузка ...