Сьогодні, у неділю 25 грудня, в день пам’яті святих праотців та святителя Спиридона Триміфунтського, Божественну літургію в соборі Різдва Богородиці звершив настоятель отець Михаїл Терещенко.
Про званих на вечерю
Один чоловік приготував багату вечерю і заздалегідь запросив гостей. Але коли настав час вечері, ніхто з них не прийшов. Тоді господар послав раба свого сказати запрошеним: “Ідіть, бо все вже готове” (Лк. 14, 17). Слуга виконав наказ, але час ішов, як і раніше, а ніхто не приходив: всі, ніби змовившись, відмовлялися й вибачалися. Побачивши це, господар розгнівався і дав рабу новий наказ: “Піди швидше на вулиці й провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих” (Лк. 14, 21). Коли ж виявилося, що є ще вільне місце, господар велить ще раз піти на дороги й загороди й умовляти всіх прийти, щоб заповнився дім його.
Ті, що були запрошені заздалегідь, говорить святе Євангеліє, не прийшли з різних причин: один сказав, що купив землю і треба піти її оглянути; другий — що купив п’ять пар волів і потрібно їх випробувати; третій одружився і тому не зміг прийти. Яка, браття і сестри, жива картина, що нагадує нам наші справи і наше звичне життя з його турботами й тривогами, які постійно відволікають від усього величного й важливого! Як ми в своїх турботах і житейських виправданнях схожі на тих, хто відмовився прийти на вечерю! Ми також оглядаємо землю, милуємося тим, що купили, одружуємося, займаємося справами і не поспішаємо на заклик Господа прийти на бенкет духовного торжества і радості віри.
Свята Церква бачить у господарі, який влаштував багату вечерю, Отця Небесного; раб, якого послав господар кликати на вечерю — Син Божий Христос Спаситель; звані — це ми з вами, хто не слухає заклику Спасителя і любові Отця нашого Небесного.
Земне життя вимагає від людини великих турбот і уваги. Це правильно. І святе Євангеліє не засуджує наші земні труди і турботи. Але Євангеліє через того Раба — Сина Єдинородного — нагадує, що є ще й інші речі, “єдині на потребу”. Можна знайти вибачення тим, котрі не приходять на вечерю Господню; але, слухаючи Євангеліє, проникаєшся якимось почуттям образи за самого Господаря, Котрий запрошує, все приготував і чекає. Станьмо на місце Господаря й відчуймо всю гіркоту образи й розчарування.
Незважаючи ні на що, терпіння Господаря, Його заклики залишаються постійними й незмінними, постійною є любов Отця Небесного до нас, грішних і недостойних. Цей заклик лунає в усі часи і через усі наші життєві обставини. “Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас… і знайдете спокій душам вашим” (Мф. 11, 28–29). Цей заклик постійно лунає в Євангелії, в житті, всередині нас. Він у наших святих храмах, у навколишній природі. Господь кличе нас до Себе через свята і недільні дні, через життєві незгоди й радощі, через наші хвороби й добробут. Господь чекає нас, о котрій годині ми б не прийшли.
Не будемо шукати, подібно до тих, що відмовилися прийти на вечерю, причин та приводів, які відволікають нас від усього святого і величного, бо ми богоподібні істоти і нам слід, крім усього житейського, усього, що годує і гріє наше тіло, дбати і про духовне, вічне. Хоча б зрідка, перемагаючи житейську суєту, слід подумати і про необхідне для душі – приходити в храм святий на вечерю Господню, щоб стати причасниками Небесного бенкету.
Cвятитель Спиридон Триміфунтський народився наприкінці XIII століття на острові Кіпр. Про його життя відомостей збереглося небагато. Відомо, що він був пастухом, мав дружину і дітей. Увесь свій заробіток віддавав на потреби ближніх і мандрівників, за це Господь винагородив його даром чудотворення: він зціляв невиліковно хворих і виганяв бісів. Після смерті дружини, в час царювання імператора Костянтина Великого (306 – 337), Спиридон Триміфунтський був обраний єпископом. У сані святитель не змінив свого способу життя, поєднуючи пастирське служіння зі справами милосердя. У 325 році, за свідченням церковних істориків, святитель Спиридон брав участь у I Вселенському Соборі. На одному із засідань святитель вступив у суперечку з грецьким філософом, який захищав Арієву єресь. Прості слова єпископа Спиридона показали всім неміч людської мудрості перед Премудрістю Божою: «Слухай, філософе, що я буду говорити тобі: ми віруємо, що Всемогутній Бог із нічого створив Своїм Словом і Духом небо, землю, людину та весь видимий і невидимий світ. Слово це – є Син Божий, Який зійшов заради наших гріхів на землю, народився від Діви, жив із людьми, постраждав, помер для нашого спасіння, а потім воскрес, спокутувавши Своїми стражданнями первородний гріх, і совоскресив із Собою людський рід. Ми віруємо, що Він Єдиносущний і Рівночесний Отцю, і віруємо цьому без всяких лукавих вигадок, бо таємницю цю осягнути людським розумом неможливо».
Після цієї бесіди противник християнства зробився його ревним захисником і прийняв Святе Хрещення. Після розмови зі святим Спиридоном, звернувшись до своїх друзів, філософ сказав: «Слухайте! Поки змагання зі мною велося за допомогою доказів, я виставляв проти одних аргументів інші і своїм мистецтвом сперечатися відбивав усе, що мені представляли. Але коли, замість розумних доводів, із вуст цього старця почала виходити якась особлива сила, докази стали безсилі проти неї, оскільки людина не може противитися Богові. Якщо хто-небудь із вас може мислити так само, як я, щоб міг увірувати в Христа разом зі мною, хай іде за цим старцем, вустами якого говорив Сам Бог».
На тому ж Соборі святитель Спиридон явив проти аріан наочний доказ Єдності в Святій Трійці. Він взяв у руки цеглину і стиснув: в одну мить вийшов із неї вгору вогонь, вода потекла вниз, а глина залишилася в руках чудотворця. «Це три стихії, а плінфа (цегла) одна, – сказав тоді святитель Спиридон, – так і в Пресвятій Трійці – Три Особи, а Божество Єдине». Святитель із великою любов’ю піклувався про свою паству. За його молитвами посуха змінювалася рясним дощем, а безперервні зливи – теплою, сухою погодою; зцілялися хворі, виганялися демони. Одного разу до святителя прийшла жінка з мертвою дитиною на руках, просячи заступництва і допомоги. Помолившись, він повернув немовля до життя. Мати, приголомшена радістю, впала бездиханною. Але молитва угодника Божого повернула життя і матері.
Якось, поспішаючи врятувати свого друга, на якого звели наклеп і засудили до смерті, святитель був зупинений в дорозі несподіваною повінню. Святий наказав потоку: «Стань! Так велить тобі Владика всього світу, щоб я міг перейти, і врятований був чоловік, заради якого поспішаю». Воля святителя була виконана, і він благополучно перейшов на інший берег. Суддя, якому розповіли про диво, з пошаною зустрів святого Спиридона і відпустив його друга.
Відомий із життя святителя і такий випадок. Якось він зайшов у порожню церкву, повелів запалити лампади і свічки та почав богослужіння. Проголосивши «Мир всім», святий Спиридон із дияконом почули у відповідь злагоджений хор, що виголошував: «І духові твоєму». Хор цей був великий і невимовно гарно співслужив. Почувши небесної краси звуки, на спів, що доносився із храму, збіглися люди. Але коли вони увійшли до церкви, то не побачили нікого, крім єпископа з кількома церковними служителями.
Якось до святителя прийшов бідний чоловік і заплакав, розповідаючи, як просив у багатія хліба в борг для голодної сім’ї, а той без грошей відмовився давати будь-що. Повз них у саду в цей момент проповзла змія; святитель злегка доторкнувся до неї жезлом, і вона перетворилася у злиток золота. Святий Спиридон віддав скарб бідняку, наказавши розплатитися з боргами. Наступного року був дуже гарний урожай, і хлібороб зміг не тільки розплатитися з боргами, а й викупити золото, повернувши його святителю. Святий Спиридон помолився і змія знову поповзла садом.
Святий Симеон Метафраст, описувач житія святителя, уподібнював святого Спиридона патріархові Аврааму в чесноті гостинності. «Треба знати і те, як він приймав мандрівників», – писав Созомен, наводячи в своїй «Церковній історії» дивовижний приклад із життя святителя. Одного разу після Чотиридесятниці в його двері постукав мандрівник. Побачивши, що подорожній дуже стомлений, святий Спиридон сказав доньці обмити ноги гостю і нагодувати його. Та вдома не було харчів, бо святитель «куштував їжу тільки в певний день, а в інші залишався без їжі». Тому дочка відповіла, що в будинку немає ні хліба, ні борошна. Тоді святий Спиридон, перепросивши, наказав дочці підсмажити солону свинину і запросив мандрівника до спільної трапези, зауваживши: «Слово Боже каже: для чистих все чисте» (Тит.1: 15).
Інша історія, що розповідає Созомен, також дуже характерна для святителя: у нього була звичка із зібраного врожаю одну частину розділяти між бідними, а іншу віддавати нужденним у борг. Сам він особисто нічого не давав, а просто показував вхід у комору, де кожен міг взяти, скільки потрібно, і потім повернути таким же чином, без перевірки.
До нас дійшла також розповідь Сократа Схоластика про те, як злодії вирішили викрасти овець святого Спиридона: пізно вночі увійшли вони в кошару, але тут же невидимою силою виявилися зв’язаними. Коли настав ранок, святий прийшов до стада і побачив нерухомих розбійників; помолившись, він розв’язав їх і довго вмовляв залишити беззаконний шлях, щоб добувати їжу чесною працею. Потім подарував їм по вівці і відпустив, додавши тільки: «Щоб ви не дарма не спали».
Часто святого Спиридона порівнюють із пророком Іллею, бо так само по молитві його під час посух, що часто загрожували острову Кіпр, йшов дощ.
Усе житіє святителя вражає дивовижною простотою і силою чудотворіння, дарованою йому від Господа. По слову святителя воскресали мертві, приборкувалися стихії, падали ідоли. Коли в Олександрії Патріархом був скликаний Собор для руйнування ідолів і капищ, за молитвами його отців упали всі ідоли, окрім одного, найшанованішого. Патріарху у видінні було відкрито, що ідол цей залишився для того, щоб його посоромив святитель Спиридон Триміфунтський. Отці Собору викликали святого до себе. Святитель Спиридон сів на корабель, і в той момент, коли він пристав до берега, а угодник Божий ступив на землю, ідол в Олександрії з усіма жертовниками перетворився в прах. Це сповістило Патріарху і всім єпископам про наближення святителя Спиридона.
У справедливості й святості прожив святий Спиридон земне життя і близько 348 року в молитві віддав душу свою Господу. Мощі, окрім правої руки, що перебуває в Римі, покояться на острові Корфу в церкві на його честь. Рака з мощами закривається на два замки, що відчиняються двома ключами водночас, тобто зробити це можна тільки удвох. Часто трапляється, що раку не можна відчинити: на острові вважають, що святитель Спиридон «відлучився», щоб допомогти комусь. За численними свідченнями вірян, святитель Спиридон являє чудесну допомогу по молитвах про найбуденніші речі – робота, навчання, житло. Іще одну історію переказують на Корфу з уст в уста: на ногах угодника Божого взуті оксамитові чобітки, і коли раку відкривають для переоблачення святих мощей, щоразу мусять змінювати і взуття, бо те виявляється геть зношеним, у знак того, що святитель досі ходить по землі, допомагаючи усім знедоленим.
Идет загрузка ...