8 листопада Свята Православна Церква вшановує пам’ять угодника Божого великомученика Димитрія Солунського.
Божественну літургію звершив клірик собору отець Іоан Ігнатко у співслужінні духовенства собору.
Святий великомученик Димитрій Солунський був сином римського проконсула в Фесалолніках, (слов’янська назва Солунь). Йшло третє століття християнства, римське язичництво, духовно зламане і переможене сонмом мучеників та сповідників Розп’ятого Спасителя, посилювало гоніння. Батько і мати святого Димитрія були таємними християнами. В таємній домовій церкві, яка була в домі проконсула, хлопчик був охрещений і наставлений християнській вірі. Коли помер батько, а Димитрій вже досяг повноліття, імператор Галерій Максиміан, що посів престол в 305 році, визвав його до себе на службу. Імператор переконавшись у здібностях Димитрія, призначив його на місце батька проконсулом Фесалонікійської області. Головним завданням покладеним на молодого стратега, було захист міста і оборона від варварів і знищення християнства. Існує думка, що батьки Димитрія були слов’янського походження. По відношенню до християн воля імператора була однозначною: «Віддавай на смерть кожного, хто закликає ім’я Розп’ятого». Максиміан навіть не здогадувався, що призначаючи Димитрія, яку широку стежку сповідницьких подвигів він надає таємному подвижнику.
Прийнявши призначення, Димитрій повернувся в Фесалоніки і відразу перед всіма сповідав і прославив Господа нашого Ісуса Христа. Замість того, щоб гнати і страчувати християн, він став відкрито навчати жителів міста християнській вірі, викорінювати язичницькі звичаї та ідолопоклонство. Укладач житія святого Димитрія, Метафраст, говорить що великомученик став для Фесалонік у своїй повчльній ревності, як другий Апостол Павло, тому що саме «апостол народів» заснував у Солуні колись першу громаду християн. Святому ж Димитрію призначено було Господом продовжити справу Апостола і послідувати заним не тільки в проповіді Євангелія Царства, але й у мученицькій смерті.
Коли Максиміан дізнався, що призначений щойно ним проконсул – християнин, і багатьох навернув у християнство, то дуже розгнівався. Повертаючись з військового походу, імператор вирішив повертатись через Фесалоніки, бажаючи розправитись з солунськими християнами.
Дізнавшись про це, святий Димитрій завчасно звелів своєму вірному слузі Луппу роздати майно убогим зі словами: «Розділи багатство земне між ними – будемо шукати собі багатство небесне». А сам віддав себе посту і молитві готуючись прийняти мученицький вінець.
Коли імператор увійшов у місто, викликали до нього Димитрія, і він сміливо визнав себе християнином і викрив неправду та суєтність римського багатобожжя. Максиміан наказав кинути сповідника в темницю, де Ангел утішав святого. Сам же імператор пішов дивитись на гладіаторські бої. Улюбленець імператора гладіатор-германець Лій безжалісно перемагав всіх супротивників і вбивав християн кидаючи їх на списи. Відважний воїн-християнин Нестор, отримавши благословення від Димитрія на поєдинок, переміг Лія. Розгніваний правитель звелів стратити Нестора і послав у темницю воїнів, щоб ті прокололи списами святого Димитрія.
На світанку 26 жовтня / 8 листопада воїни виконали наказ імператора проколовши великомученика списами. Вірний слуга святого Лупп зібрав на рушник кров святого великомученика Димитрія, зняв з його пальця імператорський перстень, знак високого достоїнства його і також омочив його в крові. Перснем та іншими святинями, освяченими кров’ю святого Димитрія, святий Лупп став зціляти недужих. Імператор звелів схопити і умертвити його.
Тіло святого великомученика Димитрія було викинуте на поталу звірам, але солунські християни взяли його і таємно поховали. Відомо, що з сьомого століття від мощей святого починає витікати запашне, цілюще миро, через що і почали називати великомученика Мироточивим. Декілька разів намагались перенести тіло великомученика Димитрія до Константинополя, але їм це не вдавалось, бо святий таємничо проявляв свою волю залишитись покровителем і захисником Фесалонік.
Святий великомученик Димитрій вшановується, як великий святий, серед нашого народу, ще з часів Київської Русі.
Идет загрузка ...